Читати книгу - "Жахослов"

Кейт стримано роззирнулася. Юкі сиділа на задньому ряді, певно для того, щоб нікому не перешкоджати своєю високою зачіскою. В Англії – і, зауважила вона, в Ірландії теж – на японку в традиційному вбранні дивилися б, як на дику тварину, що втекла із цирку. Французи виявились більш толерантні – чи менш схильні віднаджувати клієнтів. Зрештою Юкі вже точно не була єврейкою. Клара хитрістю дістала квиток у ложу. Кейт побачила відблиск її театрального бінокля. Це було справедливо, що Клара отримала найкраще місце: адже вона зналася на пропонованих тут розвагах.

Маленький оркестр грав замогильну музику. Відвідувачам пропонували пригоститися вином, що подавали в чорних кубках з написом «ОТРУТА», і цукерками у вигляді черепів, очних яблук і жахливого вигляду плазунів. Кейт купила льодяник у вигляді кобри і облизувала її солодке рильце. Вона вела детальний список усіх кишенькових витрат, щоби потім надати його Персові[48] – помічнику месьє Еріка, який займався врегулюванням дрібних питань.

Довічна театралка, вона записувала всі свої зауваження щодо найнудніших патріотичних вистав і найвеселіших номерів мюзик-холів. Вона була присутня на прем’єрі відомої опери Ґілберта і Саллівана «Мікадо» (Юкі зізналася, що ніколи про таку не чула, хоча всі скрізь розпитували її про це) і на останній виставі провальної «серйозної драми» Ґілберта «Брантінгейм-голл». Була знайома з Оскаром Вайльдом, хоча так і не наважилася шукати зустрічі з ним тут, у Парижі, місці його вигнання. Вона сміялася з реприз Дена Ліно[49] й пісеньок Марі Ллойд,[50] затикала вуха, коли Карузо[51] брав свої найвищі ноти і коли чула індіанський клич Буффало Білла,[52] ахала, спостерігаючи за ілюзіями Маскелайна-молодшого[53] і засинала, дивлячись «Макбета» у виконанні Ірвінґа.[54] Вона бачила прибуття потяга і зникнення диявола в клубах пари й диму в Salon de Cinematographe.[55] Потрібно було щось неймовірне, аби вразити її.

Медсестри зайняли свій пост з боку від сцени, де до них приєднався високий чоловік у білому халаті. На шиї в нього був стетоскоп, а в руці валіза з медичними інструментами. Кейт гадала, чи цьому лікареві доводилось робити щось більше, ніж давати нюхати ароматичну сіль чи послаблювати туго затягнуті комірці. Як і «офіційні попередження», медичний персонал становив частину шоу, виводячи публіку з рівноваги до того, як піднімуться завіси. Кейт мусила визнати, що й сама піддалася враженню і відчуває певне frisson.[56] У залі штучний дим був не такий густий, та все ж її голову потроху заволікало туманом. Можливо, причиною «гарантованих нічних жахіть» служили опіати в суміші з гліколем.

Музика урвалася. Газові ріжки з шипінням згасли.

У темряві… пролунав смішок. Низький, неквапний, грубий сміх. Він діяв на нерви, наче знаряддя ката.

Із шурхотом важкі оксамитові завіси розійшлися. Пролунав барабанний бій, але не з оркестрової ями. Кожен стук барабана супроводжував глухий удар…

Низка рампових вогнів освітила сцену. Спалахнули прожектори. Рядами розлився запах сірки.

Сцену було декоровано… під кімнату, у якій нічого не було, крім вибілених стін, столу й забитого дошками вікна.

Бій тривав. Але це був уже не барабанний бій.

На сцені обличчям долілиць лежала немолода жінка. На її спині сиділо гротескного вигляду чортеня і било її коцюбою по голові. З кожним ударом її голову дедалі більше заливало червоним. Краплі крові бризкали на білосніжну стіну…

Чи був це манекен, чи акторка в перуці із секретом?

Чортеня вкладало в удар усю силу свого тіла, гойдалося взад-вперед, навмисно намагаючись заплямувати стіну. Кейт навіть відчувала запах крові – різкий неприємний запах із мідним присмаком.

Ще один удар. Кров – чи інша червона рідина – бризнула дощем, заливаючи перші два ряди. А Кейт гадала, чому так багато глядачів залишилися в капелюхах і пальтах. Деякі з них були шоковані, але habitués знали, на що очікувати. Кривавий душ викликав бурю захвату.

Довершивши вбивство, чоловічок відкинув погнуту коцюбу.

Оркестр заграв зловісний камерний марш. Чортеня почало підстрибувати, наче лялька, яку смикають за невидимі ниточки. Потім вклонилося. Пролунали оплески.

…Ґіньйоль, в усій своїй божевільній славі. Очі, сповнені життя посеред застиглої маски обличчя.

– Суперечку з консьєржкою вирішено, – проверещав він.

У нього був різкий тембр, схожий на дзижчання мухи, – певно, голос був спотворений за допомогою пристрою, який у театрі Панча і Джуді називають пищиком. Ходили чутки, що Ґіньйоль – хто не крився за цією маскою – вживив собі цей пищик хірургічним шляхом. Інакше він міг проковтнути його і вдавитися. Коли він сміявся, звук був такий, ніби сам диявол прочищає горло.

Справжня вистава ще навіть не почалася, а його костюм уже був заплямований кров’ю.

– Вітаю, друзі, у Театрі Жахів. Ми маємо багато що вам показати. Зрештою ми вабимо до себе тих, хто прагне знання. Адже навколо нас жорстокий і дикий світ. Якщо вас стривожить, засмутить чи налякає те, що ви зараз побачите, скажіть собі, що все це лише вистава й обман. Якщо ж відчуєте пересичення й нудьгу, скажіть собі, що це по-справжньому. Ви ніколи раніше не бачили моєї консьєржки і вже пізно знайомитися з нею тепер. Мабуть, ви ніколи вже більше її й не побачите… завжди знайдуться ще консьєржки. Ми можемо наймати дам, що опинилися в скрутному становищі, і щовечора бити їх дрючком по голові. І ще в середу й суботу на ранкових виставах. Чимало людей кажуть, що ладні померти, аби лиш вийти на сцену… хіба ми настільки безсердечні, щоб не здійснити їхніх побажань?

Це була лише маска. Якщо її вираз і змінювався, то лише завдяки тіням, що у світлі рампи лягали на його обличчя. Але ілюзія життя була створена дивовижно.

Ґіньйоль був третьою театральною маскою, що грубо втиснулася між слізним обличчям Трагедії та усміхненим личком Комедії.

Зловтішна фізіономія Жаху.

Месьє Ерік, що з витонченістю митця промовляв з-поза сцени, теж носив маску. Чи, може, уся ця справа зводилась до банальної суперечки між фальшивими обличчями? І що двоє паризьких монстрів змагалися за титул Короля маскараду? Якби Кейт зібралася надіслати репортаж до газети, це було б чудовим заголовком. Утім,