Читати книгу - "Аквадіос, Teremok"

Кріс і Кирил мовчки кивнули, кожен із них відчував те саме. Вони не планували опинитися в іншому світі, їхня подорож була випадковою, і тепер думки про те, як батьки могли б шукати їх, тиснули на серце.

– І що, якщо ми тут назавжди? – прошепотіла Кріс, уникаючи погляду друзів.

Стефа, яка весь цей час слухала мовчки, підійшла ближче і м’яко поклала руку на плече Анастасії.

– Не хвилюйтеся, дітки, – заспокійливо промовила вона. – Ви можете бути тут скільки завгодно, але ваші рідні цього навіть не помітять. Річ у тім, що час тут і у вашому світі працює по-різному.

Друзі здивовано підняли голови.

– Що ти маєш на увазі? – спитав Кирил, здивовано дивлячись на Стефу.

– Тут, в нашому світі, час тече не так, як на Землі. Для вас зараз може пройти кілька днів, тижнів чи навіть місяців, але у вашому світі все залишиться на тому самому місці, – пояснила Стефа. – Коли ви повернетеся додому, то виявите, що на Землі пройшла та ж сама година, хвилина і секунда, коли ви потрапили сюди.

Анастасія полегшено зітхнула, хоча її очі ще залишалися трохи вологими.

– Тобто батьки навіть не помітять, що нас не було? – уточнила Кріс.

Стефа усміхнулася:

– Саме так. Усе залишається на своїх місцях, поки ви тут. Це складно зрозуміти, але з часом тут все дійсно дещо… інше. Ви зможете повернутися, коли будете готові, і для ваших близьких нічого не зміниться.

Друзі переглянулись, трохи заспокоївшись.

***

Наступного дня, прокинувшись у новому домі, вони відчували себе трохи дивно. Вони опинилися в казковому світі, але питання "чому вони тут?" не давало спокою. Нічого конкретного, жодних відповідей чи завдань. Вони були розгублені.

Стефа, бачачи їхні сумніви, запропонувала:

– Можливо, поки ви тут, варто спробувати робити те, чим ви займалися на Землі? Так ви відчуєте себе корисними, а я впевнена, що у нас знайдеться багато чого цікавого для вас

Кирил кивнув:

– Ну, це краще, ніж просто сидіти й гадати, чому ми тут.

Стефа посміхнулася:

– Гаразд, я подивлюся, що зможу для вас зробити.

Через кілька годин Стефа з Кирилом підійшли до будівлі, яка була захована глибоко під водою, схожою на величезну підводну станцію. Величезні скляні панелі дозволяли бачити різноманітні підводні транспортні засоби, що спокійно стояли на платформі.

– Це майстерня підводного транспорту, – пояснила Стефа. – Я домовилася, щоб ти тут міг попрацювати. Не хвилюйся, техніка тут не дуже відрізняється від тієї, яку ти звик обслуговувати. Хоча деякі моделі значно більш просунуті.

Кирил із захопленням оглядався навкруги.

– Підводний транспорт? Цікаво. Ще й таке велике різноманіття… Це щось нове для мене. Дякую, Стефо, буде цікаво

У майстерні він занурився у роботу з інженерами, які займалися технічним обслуговуванням транспортних засобів. Усе виглядало футуристично, проте механіка залишалася знайомою. Він почав освоюватися, і навіть поділився кількома своїми ідеями щодо вдосконалення деяких двигунів.

Кріс вирішила спробувати свої сили в місцевому екологічному комітеті, який займався захистом підводної акваторії. Стефа організувала для неї зустріч із представниками місцевих екологів.

– Ти говорила, що на Землі працювала у природоохоронній сфері? – запитав один із місцевих керівників комітету, зустрічаючи Кріс.

– Так, я займалася моніторингом природних екосистем і впливом людської діяльності на довкілля, – відповіла вона.

– Тоді ти будеш нам корисною. Ми займаємося захистом водних ресурсів, і нам завжди потрібні люди з новими поглядами.

Кріс почала працювати у місцевій екосистемі. Її завданням було стежити за рівнем забруднення води, а також за станом біорізноманіття. У цей момент вона зрозуміла, що всі проблеми, з якими вона стикалася на Землі, є актуальними й тут. Вона досліджувала місцеві види, аналізувала дані про різні водні істоти, деякі з яких були схожі на тих, що живуть на Землі, але значно більші або з унікальними адаптаціями до підводного середовища.

Анастасію Стефа завела до одного з кришталевих палаців культури. Ця будівля була наче виточена з найтоншого скла, яке переливалося всіма барвами підводного світу. Тут проводилися уроки танців для місцевих жителів, і Стефа домовилася, що Анастасія буде викладати традиційні земні танці.

– Ти згадувала, що займаєшся танцями. Тут у нас є студія, де з радістю вивчають мистецтво різних світів. Думаю, твої танці теж зацікавлять наших жителів, – сказала Стефа.

Анастасія увійшла в світ танцюристів, спочатку трохи нервуючись. Проте як тільки вона почала показувати перші рухи, мешканці підводного світу, деякі з яких мали плавники замість ніг, а інші були схожі на прозорі примарні фігури, дивувалися і захоплено спостерігали. Її уроки викликали неабиякий інтерес, і незабаром вони почали повторювати рухи за нею. Анастасія бачила, як місцеві мешканці з легкістю адаптували свої тіла під нові танцювальні форми, створюючи власні унікальні інтерпретації земних традицій.

Всі троє друзів знайшли собі заняття, що допомогло їм відчути себе не просто гостями, а частиною цього нового світу. Вони поступово почали вливатися в ритм життя Аквадіоса, відкриваючи для себе нові можливості і відповіді, яких вони так шукали.

Третій тиждень перебування на Аквадіосі непомітно наближався до свого кінця. Друзі вже повністю адаптувалися до місцевого ритму життя: Кирил освоїв підводний транспорт до такого рівня, що вже сам міг навчати інших майстрів, Кріс зайнялася проектом з очищення водних ресурсів, а Анастасія стала улюбленою викладачкою танців у кришталевому палаці культури. Але попри це, туга за домом з кожним днем лише посилювалася. Їм здавалось, що ніби все нормально, але насправді їхні серця тягнулися до Землі.

Одного вечора після роботи, вони сиділи у вітальні будинку Стефи, гріючись біля каміну (як це взагалі можливо під водою, вони вже давно перестали замислюватися) і мовчки обмінювалися сумними поглядами. Стефа, яка, як завжди, була уважною до настрою своїх гостей, помітила це й вирішила поговорити.