Читати книгу - "Секретне РІздвяне Товариство , Arachne "

Ітан сидів на лавці біля міського ринку, тримаючи в руках кілька різнокольорових пакетів з подарунками. Йому здавалося, що він уже зробив усе, що міг: купив дітям Міллс іграшки, вибрав для Сари коробку дорогого чаю та замовив ялинкові прикраси. Але в душі він почував себе незадоволеним.

Бенні, що стоїть поруч зі склянкою гарячого сидру, з докором похитав головою.

- Ти серйозно? - Сказав він, вказавши на пакети. — Думаєш, це вирішить усі їхні проблеми?

— Ти ж сам сказав: почати з простого, — відповів Ітан, роздратовано знизавши плечима. — Хіба подарунки та прикраси не те, що всі хочуть на Різдво?

Бенні зітхнув, скинувши з шиї шарф.

- Послухай, Ітане, це все - лише зовнішній блиск. Подарунки, вогники це добре, але це не те, що їм зараз потрібно.

Ітан насупився, кинувши погляд на куплені речі.

— А що їм потрібне? — спитав він, підводячи погляд на Бенні. — Адже я не чарівник. Я звичайна людина, яка не має ні досвіду, ні здібностей.

Бенні сів поруч, його голос пом'якшав.

— Ти маєш рацію, ти не чарівник. Але ти маєш серце. Слухай, Різдво – це не про речі, які ми даруємо, а про те, як ми даруємо себе. Подарунок важливий не сам собою, а те, що він означає. Ти маєш зрозуміти їх. Дізнатись, що для них важливо.

Ітан хотів заперечити, але зупинився. Він раптом відчув себе безглуздо, усвідомивши, що справді пішов найпростішим шляхом, не замислюючись, що діється в душі у Сари чи її дітей.

- Гаразд, - сказав він, стримано. — І як це мені зробити?

Бенні посміхнувся, наче чекав на це питання.

— Ми маємо стати ближчими. Займися їхнім життям, дізнайся їхні інтереси. Постав себе на їх місце. І найголовніше – не бійся пробувати.

***

Наступного дня Ітан прийшов до будинку Сари з ялинкою на плечі та пакетами подарунків у руках. Сара зустріла його на порозі з легким подивом.

— Ви... знову? — спитала вона, оглядаючи його та ялинку.

- Так, - невпевнено сказав Ітан. - Я подумав, що дітям сподобається.

Сара зітхнула, але все ж таки впустила його в будинок. Ліззі та Джейк з цікавістю виглядали зі своєї кімнати, спостерігаючи, як Ітан ставить ялинку і розгортає гірлянди.

- Вам це не обов'язково, - сказала Сара, схрестивши руки на грудях. — Ми... не звикли брати допомогу.

- Я просто хочу допомогти, - відповів Ітан, намагаючись, щоб його голос звучав щиро.

Але незважаючи на його старання, атмосфера залишалася натягнутою. Ліззі відмовилася вішати прикраси, а Джейк замість того, щоб зацікавитися подарунками, мовчки пішов у свою кімнату.

Пізніше, коли Ітан вийшов на ганок, щоб вдихнути свіже повітря, Бенні вже чекав його біля хвіртки.

- Ну, як минулося? — спитав він, простягаючи Ітану термос із чаєм.

- Жахливо, - чесно відповів Ітан, зробивши ковток. — Вони взагалі не реагують.

Бенні посміхнувся.

— Ти думав, що досить принести ялинку, і раптом стане чарівно?

Ітан кинув на нього похмурий погляд.

- Ти казав мені "спробувати". Я спробував.

- Так, але ти поки робиш це без душі, - сказав Бенні, його погляд став серйозним. — Ти просто ставиш галочки у списку. Вони відчувають це.

Ітан замовк, обмірковуючи його слова.

Декілька днів потому Бенні умовив Ітана поспостерігати за сім'єю непомітно, щоб краще зрозуміти їх. Вони побачили, як Ліззі сиділа біля вікна, малюючи зимовий пейзаж, а Джейк мовчки перегортав книгу про планети. Сара повернулася з роботи пізно, виглядала стомленою, але перед сном зазирнула до кімнат дітей і з ніжністю поправила ковдри.

- Бачиш? - сказав Бенні. — Це не сім'я, яка втратила кохання. Вони просто забули, як ділитися нею один з одним.

— І як це мені виправити? — спитав Ітан, дивлячись на будинок.

- Знайди щось, що їх поєднує, - запропонував Бенні. - Згадай, про що я казав: "Знайди, що втрачено". У них це точно є.

Ітан замислився. Він згадав малюнки Ліззі та книги Джейка, стомлені очі Сари, які світилися лише тоді, коли вона дивилася на дітей.

— Може, я знаю, з чого почати, — нарешті сказав він, і на його обличчі вперше з'явилася тінь упевненості.

Бенні ляснув його по плечу.

— Оце я розумію! Тепер ти думаєш, як справжній друг Різдва.

***

Наступного дня Ітан вирішив знову відвідати сім'ю Міллс, але цього разу він мав інший план. Він приніс із собою коробку з різдвяними прикрасами та стару книгу з розповідями про свята, яку знайшов у штаб-квартирі "Друзів Різдва".

Сара відчинила двері зі стомленим виглядом, але, помітивши коробку в руках Ітана, зітхнула і неохоче запросила його увійти.

- Ви серйозно? — спитала вона, схрестивши руки на грудях. — Вам не набридає намагатися?

Ітан усміхнувся, намагаючись приховати свою незручність.

— Це ж Різдво. Тут не повинно бути місця для розпачу, чи не так?

Сара промовчала, але пропустила його всередину. Діти виглянули з кімнати, явно заінтриговані новою коробкою. Особливо маленький Олівер, якому щойно виповнилося шість років. Його очі спалахнули, коли він побачив блискучі прикраси.

- Це... це нам? — з надією спитав він, підбігаючи ближче.

- Звичайно, - відповів Ітан, присівши, щоб опинитися на рівні хлопчика. — Але я подумав, що найкраще буде, якщо ви прикрасите хату самі. Я просто допоможу, якщо треба.

Ліззі, що стояла трохи віддалік, дивилася з недовірою, але Олівер відразу схопив прикраси і, посміхаючись, потягнув коробку у вітальню.

- Мамо, можна? — спитав він, обернувшись до Сари.

Вона втомлено посміхнулась і кивнула головою.

— Тільки обережно, гаразд?

Коли Ітан увійшов до вітальні, він побачив, як Олівер із захопленням розкладає прикраси, перебираючи мішуру та іграшки. Маленький хлопчик, здавалося, щиро вірив, що кожен предмет має чари.

- Подивіться! — радісно вигукнув Олівер, тримаючи в руках старовинну скляну зірку. — Вона ніби сяє!

Ітан усміхнувся, сідаючи поряд.

— Вона справді гарна. Хочеш, я допоможу тобі повісити її на ялинку?

- Звичайно! — вигукнув хлопчик, що вже біжить до дерева.