Читати книгу - "Сила тяжіння, Калашнікова Лідія"

Так вони й дісталися багатих кварталів. Гаррі не ризикнув підходити ближче до будинку баронета, бо для панночки це могло б обернутися скандалом, а для нього самого - звільненням.

-Ми прийшли, міс. Далі ви самі.

Вона, схоже, за жалем відсторонилася від нього. Її очі світилися, й Гаррі не міг зрозуміти, чому - чи то вона підхопила застуду, чи відчувала щось надзвичайне.

-Добраніч - він уже хотів піти, як вона раптом покликала його.

-Зачекай!

Гаррі обернувся.

Дівчина стояла, тремтіла й дивилась прямо на нього. Ця вулиця добре освітлювалась, тому хлопець бачив легкий рум’янець на її щоках.

-А…Мій батько добре тобі платить? - запитала панночка.

-Не скаржуся.

-А…Як я можу тобі віддячити?

Як відповідь на це питання, перед Гарріними очима пронеслися різноманітні картини. Ось вона обнімає його, ось іде поруч, притискаючись до нього, й поводиться, як проста людина…

-Не ходіть отак уночі, міс. Хоча б беріть із собою Дженні, вона добре знає ті місця.

-Гаразд. Наступного разу я краще візьму тебе, так спокійніше.

Гаррі збагнув, що надто захопився їхньою несподіваною близькістю, бо вже був готовий повірити, ніби про подібне можна говорити серйозно.

-Не глузуйте з мене, міс - відповів він, відступаючи подалі.

-І не думала - ніби-то щиро здивувалась дівчина.

Навіть якщо вона справді вірила в сказане, реальність була іншою.

Гаррі побажав доброї ночі й пішов, відчуваючи, як панночка сверлить поглядом його спину.

Це все тимчасово. Вона забуде про його скромну особу вже завтра, коли прокинеться в своєму…такому затишному… тепленькому ліжку, в якому буде зовсім сама…Настане час, і Рональд Бартон складатиме їй там компанію, і йому вона подаватиме руку, й він торкатиметься її тіла…

Гаррі так лютував, що відчував просто таки життєву потребу буцнути кожен камінець, що траплявся йому на дорозі. А повернувшись додому, він посварився із Алексом, бо той саме почав розповідати про свої наміри серйозно залицятися до Наталі, пралі з сусіднього кварталу, дівчини, яка мала величезну й дуже дружну родину.

-Знайди вже собі подружку - буркнув Алекс наостанок, уже лежачи в невеликому ліжку. А потім мовчки відвернувся до стіни.

Гаррі, тим часом, сидів за порепаним столом і дивився прямо на світло тьмяного каганця. Лють у ньому вже вгамувалась, поступившись місцем відчаю. Він би охоче поділився з Алексом, проте не хотів його тривожити.

Речі раптом стали аж занадто очевидними, й від того ще більше неприємними та ненависними. Саме тому, що найбільше в житті Гаррі хотів не стати вченим і вирватися з кола бідності, зовсім ні…

Саме тому, що у його ненависті до панночки Райт була тільки одна причина, а саме - вона, така ідеальна, неймовірно гарна й кардинально різна, навіть після того, що сталося сьогодні, абсолютно недосяжна для нього.