Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

— Що з тобою нині? Якась ти дивна.

— Я дивна? Це ти дивний. Не треба мені твоєї ласки. Я й сама собі можу купити.

— Припускаю, що так. Можеш купити собі стільки морозива, скільки забажаєш. Сама. І взагалі все можеш сама. Нащо я тобі потрібен?

— Дай спокій. Знову та сама пісня.

І пішла по морозиво. Черга тим часом виповзла аж за кав'ярню. Наталія стала в кінці й дивилася на Марціна, який їв своє морозиво, утупившись у столик. Їй зробилося неприємно, та найгірше було те, що вона не могла сказати, чому. Трохи паморочилася голова, невідомо, чи від пива, чи від емоцій. Так, тепер вона напевне могла сказати: щось між ними зіпсувалося.

«Це якийсь парадокс, — подумала Наталія. — Те, що ми відчуваємо — адже воно тільки в нас. Поза нами це не існує. Отже, те, що між нами щось не так, означає, що всередині нас щось помирає. У ньому або в мені. У мені», — швидко вирішила вона.

Хлопець продовжував їсти морозиво й жодного разу не глянув на неї. Наталія подумала, що якби він підвівся й постояв з нею, поцілував її, сказав щось приємне, то все можна було би виправити. «Якщо він не гляне на мене жодного разу, доки я не ввійду до кав'ярні, то нічого із цього не буде», — подумала Наталія. Черга посунулася вперед. А тоді знову. Нічого не сталося. Нарешті Наталія опинилася перед прилавком.

— Три кульки, — сказала вона. — Або ні... п'ять.

Перелічила різновиди. Відчула, як рот наповнився слиною. Зі смаком халви, її улюблене. І полуничне. Вона обожнювала полуниці в будь-якому вигляді. Узагалі недобре стільки морозива... а вона ж на дієті! Наталії не хотілося втратити того, чого вдалося домогтися в Португалії. Там вона схудла на чотири кілограми! Багато від чого довелося відмовитися. На сніданок їла самі фрукти, до того ж, небагато, на обід лише риба або м'ясо й трохи овочів, на вечерю нічого, щонайбільше салату із соусом вінегрет. Крім того, вона щодня багато плавала. Звісно, мати сміялася з її вигадок. Авжеж! Мати в житті не сіла б на жодну дієту, щоб схуднути. Не переймалася своїм виглядом. Тіло не було для неї важливим, от душа — інша річ. Шкода, що батько дотримувався іншої думки.

Наталія мала іншу вдачу. Якщо вже щось вирішила, то просто це робила. І продовжувала худнути. Вона знала, що зараз особливо треба бути обережною. Вона боялася зворотнього ефекту, коли організм, який уже звик до невеликих порцій їжі, починав накопичувати жир, щойно отримував більше калорій. Вона геть забула про дієту із цим морозивом! Ну, що ж, не сьогодні. Нині треба себе чимсь порадувати. Стосунки із хлопцем не були такими, як раніше, батьки розлучалися, школа, схоже, жахлива...

От-от, він навіть не спитав її, як нова школа. Може, Наталія його взагалі не цікавить? Іноді їй здавалося, що Марцін зосереджувався виключно на своїх проблемах, роблячи висновок, що в неї не може бути жодних клопотів. Вона досі не розповідала йому про батьків, що ж, може, саме час? Мусить же він колись довідатися. Та підійшовши до столика, Наталія заговорила зовсім не про те...

— Ти навіть не спитав, як моя нова школа! Не спитав, що це за подружка, з якою я пішла на пиво! І взагалі, ти навіть не зрадів, коли мене побачив! Ще й води мені пошкодував! — Наталія буквально закидала його претензіями.

Хлопець сидів похнюпившись, непорушно, немов її слова пригинали його до землі. Сидів і мовчав, тримав у пальцях останній шматочок ріжка, з якого на столик капали брунатно-рожеві краплини.

— Але ж я дав тобі пляшку води, — спокійно відказав він.

Нічого він не розуміє. «Навіть не бачить, що він безнадійний, — подумала Наталія. — Боже мій, що я тут узагалі роблю?» Підхопилася зі стільця так швидко, що перекинула його, а коли спробувала підняти, дві найкращі кульки, ті, що зі смаком халви, упали на стіл. Наталія відчула, як її огортає лють. Це почуття було для неї чужим, зазвичай вона поводилася дуже виважено. Сама не розуміла, що з нею коїться, коли щосили встромила ріжок разом з рештою морозива у ті дві на столі. А тоді просто пішла геть, залишаючи цей ріжок посеред столу, і Марціна.

«Ти вдома? — вислала до Лінки есемеску. — Мені треба з кимсь поговорити».

На щастя, Лінка була вдома. Бо Наталії здавалося, що коли вона зараз повернеться до порожньої квартири, то просто збожеволіє.

* * *

Лінка й справді сиділа вдома. Сиділа й думала. На початку навчального року пані Юлія, яка була їхньою класною керівницею і куратором річної виставки, провела з ними невелику лекцію й розказала про тему цього року. Нею виявилося тіло. Хлопці, звісно, відразу почали реготатися, але пані Юлія зауважила, що коли вони хочуть робити мистецькі акти й знайдуть когось, хто погодиться надати фото для виставки наприкінці року, то вона в цьому не бачить проблем. Хлопці замовкли. І тоді вчителька спитала, які ще в них виникають асоціації. Крім актів.

— Танець, — сказав хтось із дівчат.

— Пантоміма... моделі на подіумі...

— Але ж тіло не обов'язково має бути гарне...

— Може бути старим...

— Або мертвим, — захихотів хтось. Почалися дурні жартики про фотки в прозекторській.

Здається, до серйозності їм справді було ще далеко.

— Подумайте, — сказала врешті пані Юлія. — Саме тому я так заздалегідь вам про це кажу. Ми ходитимемо на фотовиставки. Зустрінемося з кількома цікавими людьми, які розкажуть вам про різну тілесність.

Лінка міркувала над новою темою, проте наразі нічого розумного їй на голову не спадало. Роздуми урвав дзвінок у двері. Прийшла Наталія.

— Ну, як твоя нова школа? — відразу спитала Лінка.

От-от. Чому вона може про це запитати, а він ні?

— Не знаю... Я трохи налякана, — відповіла Наталія. — Познайомилася з однією дівчиною, і вона мені все про цю школу розказала. Думаю, що буде мені нелегко.

— Ти впораєшся. Точно будеш найкраща, — упевнено мовила Лінка. — А тепер розповідай, що там із твоїм Марціном.

— Не знаю... Він почав мене дратувати. Узагалі чомусь не зрадів, коли мене побачив. І навіть не спитав, як ця нова школа. Він мною взагалі не цікавиться. Насправді я не знаю, що відчуваю.

— Але він тобі каже,