Читати книгу - "Там, де мовчать серця, Love"

Вони вирушили ще до сходу сонця. Марко ніс із собою старий рюкзак, а Софія — музичний щоденник, загорнутий у шарф, ніби реліквію. Вони майже не говорили вголос, але розуміли одне одного з погляду, жесту, з пауз між словами.

Марко знайшов свою першу пісню ще дитиною — у старому фортепіано на горищі бабусиного будинку. Тоді він нічого не розумів, лише відчував тепло, кольори, запахи, які приходили з кожною мелодією. А тепер — після зустрічі з Софією — він знав: це не просто уява.

— Я чув твоє ім’я раніше, — мовив він тихо, коли вони спустилися до залитої росою долини. — Моя мама колись казала: "Не всі голоси мають звучати вголос. Деякі носять у собі Софії".

Софія зупинилась. Те ім’я… воно було у листах її матері, яких вона не наважувалась читати багато років.

У селі, до якого вони дістались на другий день, вони знайшли ще одну "пісню душі". Вона була захована в музичній шкатулці в закинутому будинку. Софія відкрила її — і знову поринула у візію. Але цього разу… вона побачила свою матір молодою, граючою на скрипці поруч із юним Арсеном — братом тієї жінки.

Коли все закінчилось, Марко стояв мовчки.
— Арсен — мій дідусь, — прошепотів він. — І, здається… твоя мама його кохала.

Софія відчула, як минуле й теперішнє переплітаються в її серці, як мелодія, яка щойно починається.

---