Читати книгу - "Там, де мовчать серця, Love"

На звороті п’ятої сторінки музичного щоденника Софія помітила крихітний підпис: “Село Вишенки. 1997”. Це було перше конкретне місце й дата, які могли дати їй напрямок.

Село було віддаленим, забутим часом, але знайти його вдалося. Подорож зайняла два дні — поїзд, автобус, а далі пішки через польову дорогу. Повітря там було іншим — тишу не порушували навіть птахи.

У селі лишалося лише кілька мешканців. Вона звернулася до літньої жінки, яка копала в городі. Почувши про музику, стара зупинилася, довго дивилася на Софію, а потім сказала:

— Це було життя мого брата… Він писав музику, яку ніхто не чув, бо вона була… всередині.

Жінка повела її до старого дерев'яного будинку, де колись жив музикант — її брат Арсен. Усередині ще зберігався грамофон, пожовклі записи, листи з нотами. Софія торкнулася одного аркуша — і знову поринула у візію.

Цього разу вона побачила не самотність, а… знайомі очі. Хлопець, що грав на піаніно, був дуже схожий на того, кого вона бачила у попередніх візіях. Але він був живим. І його голос прозвучав не як ехо, а… справжній.

Коли візія зникла, на порозі стояв юнак.

— Ти… теж чула їх? — запитав він. — Я думав, я один такий.

Він простягнув руку.
— Мене звати Марко.

І Софія вперше за довгий час… усміхнулася.

---