Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— А котра година? Я можу ще поспати? — зніяковіло запитала я.

— Спи, зараз тільки восьма. Я вже буду вставати. Ще нормально сходжу в їдальню.

— Ларис, я з тобою піду. Не хочу одна йти, особливо після вчорашньої сварки з Майклом. Я його все-таки вкусила.

— Ага, а він тобі синяк на пів обличчя залишив. Тоді вставай, одягайся, я поки що піду вмиюся в тебе.

Йдучи до їдальні, почувалася кошеням, яке нашкодило, якого зараз спіймають і відлуплять. У їдальні все було спокійно, на мене дивилися якось зі співчуттям. І на моє щастя мене більше ніхто не обговорював.

— Привіт, — сказав Рональд і підсів до нас за столик. — Капітан учора такі веселощі влаштував Майклу.

— У сенсі? — не зрозуміла я.

— Кричав так голосно й іноді нецензурно, що я навіть слів таких не знаю. У нас усіх хлопців із військових змусили переглянути відео, як ти з урсою впоралася.

— І як загинули ваші товариші.

— Так, загалом, вчилися на твоєму прикладі. А ти ще й чистою залишилася.

— Бо це не перша урса, після перших я була вся брудною, і доводилося якось примудритися, щоб помитися річці. І на додачу, зробити так, щоб мене в цій річці не з'їли.

— Гаразд, ви спілкуйтеся. А я піду до чоловіка, поки він ще не пішов.

Лариса так швидко втекла, а я трохи з настороженістю подивилася на Рональда. Якось дуже не хотілося повторення, як із Майклом. Вирішила запитати про кривдника.

— А що з Майклом зробили?

— У карцер посадили.

— Я вчора переживала, що мене де-небудь закриють.

— За що?! — здивувався Роні.

— Ну не знаю. Навіть здивувалася, коли просто відпустили.

— Ну, просто ти не небезпечна.

— Звідки ти знаєш?

— Так доктор Марк складав твій психологічний портрет. Можу процитувати фразу. Він сказав, що ти взагалі невинне створіння.

— Я б так не сказала, а урси?!

— Ну, тут скоріше просто виживання. Адже ти вбивала їх як їжу. А вчора ще й захистила всіх, хто був на кораблі. Тільки дивно, що ти з лазером не розібралася.

— Не дружу з вогнепальною зброєю, — зніяковіло сказала я. — Гаразд, піду до себе, ще спробую поспати.

— Хочеш, можу провести?

Я трохи невпевнено подивилася на Рональда і сказала:

— Краще не треба.

— Боїшся, що почну чіплятися?

— Ні, не боюся, сумніваюся.

— Можна я буду хорошим прикладом? Прикладом того, як має поводитися справжній військовий.

— Гаразд, спробуємо. Лікар, напевно, сказав, що я наївна і довірлива.

— Швидше навпаки. Що ти дуже обережна і не підпустиш до себе будь-кого.

Рональд справді просто довів мене до дверей, навіть не доторкнувся до мене, поки ми йшли і коли прощалися, я була приємно здивована цим. Як не дивно, мені вдалося навіть поспати ще кілька годин, а потім знову зайти в їдальню перекусити.

Сьогодні королева була неговірка. Їй було приємно дізнатися, що я виспалася. Але потім вона літала десь у хмарах.

— Скоро чоловік приїде, чекаю не дочекаюся. Судячи з твого збентеженого личка, тебе хтось приємно здивував.

Я кивнула і розповіла, як Рональд проводжав мене. Королева посміхнулася і сказала:

— Дівчата можете бути вільні сьогодні. Якщо щось знадобиться, я зателефоную вам.

Ми з Ларисою вклонилися і вийшли.

— А що можна робити у вільний час?

Лара задумалася і сказала:

— Можеш у читальний зал сходити, на п'ятому рівні, там же більярд є і кіно. Це, до речі, все безкоштовно, просто прибирати за собою потрібно.

— А ти чим будеш зайнята?

— У кімнаті у себе прибирати.

Я вирішила прогулятися в бібліотеку і більярд, може навіть у кіно сходити. Загалом, вирішила освоюватися. Мене привабила назва фільму "Незвідана планета" і те, що він документальний. Зайшла подивитися. Глядачів було чоловік двадцять і фільм, здається, тільки почався. Побіжно озирнулася — зал невеликий, осіб на 50. Фільм мені здався цікавим, поки не почали говорити і показувати урс. Як я одразу не впізнала місцевість, не знаю...

Виявилося, це фільм про планету, на якій я провела місяць. Тільки у фільмі так красиво про неї розповідали, що не складалося враження, що вона небезпечна. І про урс сказали просто як про місцевих нічних хижаків. Добре хоч обмовилися, що планета не придатна для життя людей. Я встала і тихо вийшла із залу, було трохи недобре, мутило. Слідом за мною вийшов адміністратор залу і запитав:

— Вам не сподобався фільм?

— Вибачте, мені просто стало недобре.

— Я принесу вам води.

Чоловік швидко пішов кудись убік, я простежила за ним поглядом і зрозуміла, що він пішов до бару. Повернувся він зі склянкою води.