Читати книгу - "Наречена з дна озера сліз, Лідія Вікола"

От чому людей завжди тягне самовбиватися у якихось темних, сирих та захаращених приміщеннях? Зайнялися б краще прибиранням, або іншими корисними справами. Цілішими були б.

Навіщо прийняла цей виклик — сама не знаю. Настрій після недавньої розмови з Генрі був хорошим, тож вирішила ще якомусь бідоласі життя зіпсувати. Тобто — врятувати.

Вийшовши з порталу в стіні, озирнулася навкруги. Підвал, в якому опинилася, потопав у напівтемряві. Із освітлення лише свічки. Проводка перегоріла, чи що? Спочатку подумала, що помилилась координатами або прийшла запізно і мій «клієнт» вже відкинувся. Але раптом темна фігура, що сиділа на кріслі у кутку, поворушилася. Чоловік підняв голову і глянув на мене. У його погляді не було ні страху, ні здивування. Хотіла йому щось сказати, але зрозуміла, що не можу вимовити ані слова. У голові запаморочилося і відчула як на мене, важкою хвилею навалилась втома.

Поглянула на свого потенційного «клієнта». Вигляд він мав досить непоказний — середнього віку і зросту, середньої статури, та й зовнішність мав цілком звичайну. Але щось тут було не так, принаймні не так, як завжди. Може цей чолов’яга — культист і я якраз перервала чиєсь ритуальне самогубство?

Тим часом чоловік встав і рушив у мою сторону, крутячи в руках ніж із закривавленим лезом. Тільки зараз помітила, що манжети його сорочки розщібнуті та заляпані кров’ю.

— Щось ти не дуже поспішаєш на побачення зі мною, любонько, — промовив він добре поставленим баритоном. — Я тут руки собі вже другу годину ріжу, а ти все не йдеш і не йдеш. Так і померти недовго, не дочекавшись.

Що тут відбувається?!

Хотіла підлетіти до цього божевільного ближче, але несподівано для себе вперлась у якусь невидиму перепону. А ще за мить — відскочила від неї, зашипівши від болю.

— Любонько, не раджу тобі підходити до країв пентаграми — це може бути дуже боляче, — противно-лагідним голосом промовив він.

Яка ще, в біса, пентаграма? Але поглянула вниз і переконалася — на кам’яній підлозі білою крейдою була дійсно накреслена саме вона. А червоне коло навколо неї — то ж фарба, правда? Промені пентаграми були розписані різними символами, що нагадували математичні формули. Ніколи такого не бачила, лише чула. І то в контексті пастки на демонів. То що, чолов’яга переплутав мене з демоном? Але чому тоді подіяло?

Він підійшов до зовнішнього кола і носком черевика стер один із символів.

— Тепер ти можеш говорити, але попереджаю: якщо будеш поводитись агресивно, то я знову його намалюю.

Спазм, що тримав моє горло раптом знак.

— Що тут відбувається і хто ти такий? — прохрипіла я.

— Я — архімагістр Антоніус! Я викликав тебе і ув’язнив у цій пентаграмі аби ти служила мені! — Пафосно продекламував цей навіжений.

— Тут якась помилка. Я не демон, — промовила максимально спокійним тоном. Десь чула, що саме так треба розмовляти з психами.

— Ніякої помилки, любонько. Звісно ж я знаю, що ти не демон. Ти дещо набагато краще. Ти — жнець.

І звідки він це знає? Женці душ не дуже популярні в масовій культурі. Найчастіше нас плутають зі Смертю, але ця ясновельможна пані занадто велике цабе, аби приходити за кожним померлим особисто.

— То навіщо я тобі? — спитала обережно.

— Будеш служити мені — збирати для мене душі.

Я розсміялась. Мужик точно божевільний!

— Ти навіть не уявляєш про що просиш. Та й яка тобі користь з того? Жоден смертний не зможе втримати в руках душу померлого.

— От саме для цього ти мені і потрібна. У мене є артефакт, що стане ємністю для зберігання душ, — чоловік взяв зі столу та продемонстрував мені колбу, що нагадувала нижню частину кальяну, але була розписана невідомими мені символами. Від них віяло силою. — Віднині твоя задача наповнювати його душами, — продовжив він.

Ситуація… Деколи і Життя і Смерть вміють пожартувати. Щоправда, почуття гумору у цих двох збочено-специфічне, але хто б жалівся, а я не буду. Цього разу вийшло і справді смішно.  Хоч артефакт виглядав справжнім, геніально-божевільний план цього недомагістра як ніколи був близьким до провалу. Моє прокляття «вип’є» енергію з будь-якої душі ще до того, як встигну наблизитись до «чарівної» колби. Може одразу йому про це сказати? Чи нехай сюрприз буде?