Читати книгу - "Фундація"

Чен сказав:

— Докторе Селдон, ви порушуєте спокій у володіннях Імператора. Нікого з квадрильйонів людей, які мешкають зараз на всіх зірках Галактики, через сто років уже не буде серед живих. Чому ж тоді ми маємо турбуватися про події, що віддалені від нас на три століття?

— Мене самого не буде в живих за п’ять років, — сказав Селдон, — і все ж тривога сильніша за мене. Можете називати це ідеалізмом. Можете називати це ототожненням із містичним узагальненням, яке ми називаємо терміном «людство».

— Я не хочу морочити собі голову містицизмом. Чи можете ви сказати мені, чому я не можу позбутися вас, а разом з вами й незручного та непотрібного майбутнього, яке настане за три століття і якого я ніколи не побачу, стративши вас сьогодні ввечері?

— Якби ви зробили це тиждень тому, — відразу відповів Селдон, — ваші шанси залишитися живим до кінця року дорівнювали б одному з десяти. Тепер ця ймовірність дорівнює одному з тисячі.

Усі судді зітхнули й заворушилися в кріслах. Ґаал відчув, як коротке волосся коле його потилицю. Очі Чена трохи розширилися.

— Яким чином? — запитав він.

— Падіння Трентора, — почав пояснювати Селдон, — неможливо зупинити жодним зусиллям. Однак його легко можна прискорити. Розповідь про перерваний суд наді мною пошириться Галактикою. Провал моїх планів щодо полегшення наслідків катастрофи переконає людей, що майбутнє не обіцяє їм нічого доброго. Вони вже зараз із заздрістю згадують, як жили їхні діди. Вони зрозуміють, що їх очікують політичні революції та застій у торгівлі. Галактикою пошириться відчуття, що вже зараз потрібно хапати усе, що погано лежить, щоб забезпечити власне майбутнє. Честолюбні люди не чекатимуть, а недобросовісні не опиратимуться. Кожною своєю дією вони прискорять занепад світів. Убийте мене, і Трентор занепадатиме не протягом трьох століть, а впродовж п’ятдесяти років, і ви самі загинете вже цього року.

Чен промовив:

— Цими словами можна лякати дітей, і все ж ваша смерть — не єдина відповідь, яка нас задовольнить. — Він прибрав свою тонку руку з документів, на яких вона лежала, торкаючись паперу лише двома пальцями.

— Скажіть мені, — продовжив він, — вашою єдиною метою буде лише підготовка видання цієї енциклопедії, про яку ви говорили?

— Так.

— Це потрібно робити на Тренторі?

— На Тренторі, мій володарю, є Імперська бібліотека й наукові ресурси Університету Трентора.

— І все ж, якби ви перебували в іншому місці, скажімо, на планеті, де поспіх і безлад мегаполіса не заважатимуть схоластичним роздумам; де ваші люди можуть повністю зосередитися на роботі, — це дало б вам переваги?

— Можливо, незначні.

— Тоді такий світ обрано. Ви, докторе, зможете працювати там без поспіху разом зі своєю сотнею тисяч помічників. Галактика знатиме, що ви працюєте й боретеся з її падінням. Казатимуть навіть, що ви зможете йому запобігти. — Він посміхнувся. — Оскільки я багато в що не вірю, то не повірити в падіння для мене теж неважко, і я буду повністю переконаний, що кажу своїм людям правду. А ви, докторе, тим часом не турбуватимете Трентор і не порушуватимете спокій Імператора.

Альтернативою є смерть для вас і для стількох ваших послідовників, скільки буде необхідно вбити. Ваші попередні погрози я не беру до уваги. Отже, ви маєте п’ять хвилин для того, щоб вибрати між смертю та засланням.

— Яку планету ви обрали, мілорде? — спитав Селдон.

— Мені здається, що цією планетою буде Термінус, — сказав Чен. Він недбало повернув папери на столі кінчиками пальців так, що вони торкнулися Селдона. — Вона безлюдна, але цілком придатна для життя й може бути пристосована під потреби дослідників. Хоч дещо віддалена…

Селдон перервав його:

— Сер, вона розташована на краю Галактики.

— Як я вже говорив, вона дещо віддалена. І відповідатиме вашій потребі зосередитися на роботі. Думайте, у вас лишилося дві хвилини.

Селдон сказав:

— Нам потрібен час, щоб організувати таку поїздку. У проекті задіяні двадцять тисяч сімей.

— Час у вас буде.

Селдон замислився, почала спливати остання хвилина. Зрештою він промовив:

— Я приймаю заслання.

На цих словах у Ґаала підстрибнуло серце. Здебільшого від радості — хто б не зрадів, уникнувши смерті? Але, за всієї величезної втіхи, у його серці знайшлося трохи місця й для розчарування — що Селдон усе ж таки був переможений.

8

Довгий час вони сиділи мовчки, поки таксі з виттям неслося крізь червоподібні тунелі вбік Університету. А потім Ґаал захвилювався і спитав:

— Це правда — те, що ви сказали Комісарові? Ваша страта справді прискорила б падіння?

Селдон відповів:

— Я ніколи не брешу про психоісторичні дані. І в цьому випадку для мене теж не було б жодної користі від брехні. Чен знав, що я кажу правду. Він дуже розумний політик, а політики за своєю природою повинні інстинктивно відчувати істини психоісторії.

— Тоді для чого ви погодилися на заслання? — здивувався Ґаал, але Селдон нічого не відповів.

Коли вони вилетіли на територію Університету, м’язи Ґаала діяли самі по собі, точніше, не діяли. Його фактично винесли з таксі.

Весь Університет був залитий світлом. Ґаал уже майже забув, що десь існує сонце.

Будівлям Університету не вистачало сіро-сталевого кольору, характерного для Трентора. Вони були радше сріблясті. А металевий блиск майже схожий на колір слонової кістки.

Селдон сказав:

— Здається, це солдати.

— Що? — Ґаал спустився з небес на землю й побачив попереду вартового. Вони зупинилися, і у дверях матеріалізувався капітан, який тихо спитав:

— Доктор Селдон?

— Так.

— Ми на вас чекали. З цього моменту ви й ваші люди перебуваєте на воєнному становищі. Мені доручено повідомити вам, що ви маєте шість місяців для перельоту на Термінус.

— Шість місяців! — вигукнув Ґаал, але Селдон стиснув його лікоть.

— Таку мені дали вказівку, — відповів капітан.

Він пішов, і Ґаал повернувся до Селдона.

— Чому, що можна встигнути зробити за шість місяців? Це ж повільне вбивство.

— Спокійно, спокійно. Зайдімо до мого кабінету.

Це був невеличкий офіс, але цілком захищений від прослуховування й тому непомітний. Шпигунські промені, що проходили крізь нього, не стикалися ані з підозрілою тишею, ані з іще більш підозрілими атмосферними перешкодами. Навпаки, вони отримували розмову, складену випадковим чином з величезного запасу нешкідливих фраз у різних інтонаціях і голосах.

— Тепер, — спокійно сказав Селдон, — шести місяців буде цілком достатньо.

— Я не розумію, як це зробити.

— Тому що, мій хлопчику, у таких планах, як наш, дії інших підлаштовуються під наші потреби.