Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

Тижні перетворювалися на місяці в суворому, але такому необхідному притулку Райана. Тренування тривали, стаючи дедалі інтенсивнішими. Калена, що ще кілька місяців тому була тендітною дівчиною з Авенвуда, тепер перетворилася на витривалу, спритну мисливицю. Її м'язи налилися силою, рухи набули впевненості, а погляд став гострішим, ніж лезо ножа. Вона навчилася розрізняти кожен шерех у лісі, розшифровувати знаки, залишені звірами, і знаходити шлях навіть у найтемніші ночі.
Поряд із фізичними навантаженнями, Райан почав вчити Калену тому, що він називав "приборканням внутрішнього звіра". Це не було магією в традиційному розумінні, а скоріше філософією. Щодня, перед світанком, вони сиділи біля вогнища, і Райан вчив її основам медитації та концентрації. "Твій Дар – це не окрема сутність, Калено, це частина тебе самої. Він вирує дико, бо ти боїшся його. Ти маєш прийняти його, як приймаєш свою руку чи серце", — говорив він своїм хрипким, але спокійним голосом.
Калена заплющувала очі, намагаючись зосередитися на власному диханні, на ритмі свого серця. Спочатку це було нестерпно важко. Розум постійно повертався до жахливого дня, до обличчя Дем'яна, до моменту, коли сила вирвалася з неї, руйнуючи все на своєму шляху. Вона відчувала, як Дар пульсує всередині неї, немов сплячий вулкан, готовий вибухнути. Але поступово, з кожним днем, з кожним уроком, вона починала відчувати його інакше. Він більше не був чужою, ворожою силою. Він ставав… частиною її.
Вона все ще не контролювала його повністю. Інколи, під час особливо сильних емоцій, спалахи світла виривалися з її долонь, а земля здригалася під її ногами. Але ці прояви вже не викликали в ній такого панічного жаху, як раніше. Вона вчилася не лякатися їх, а спостерігати. Райан допомагав їй, показуючи, як зосереджувати енергію, як направляти її, хоч поки й несвідомо.
Однак, крім страху, Калену гризло інше почуття – бажання помсти. Помсти тим, хто її вигнав, хто засудив її, хто допустив загибель її брата. Цей гнів був паливним вогнем у її душі, іноді він давав їй сили, але частіше – спотворював її думки. "Помста спопелить тебе зсередини, Калено. Вона зробить тебе такою ж темною, як ті, з ким ти борешся", — попереджав Райан. Вона боролася з цим бажанням, розуміючи правоту його слів, але гнів був таким солодким, таким знайомим.
Це була справжня внутрішня боротьба. Між гнівом і спокоєм, між відмовою і прийняттям, між минулим і майбутнім. Поступово, Калена почала приймати себе. Приймати цю нову, невідому частину себе, цей Дар, що назавжди змінив її життя. Вона зрозуміла, що вона не просто жертва, вона стала кимось іншим. І в цьому прийнятті вона знаходила зростаючу рішучість.
Паралельна лінія: Кай
У той час, як Калена загартовувала свій дух у диких землях, Кай не припиняв пошуків. Місяці минали, але чутки про "вижившу із Замежжя", про дивну силу, що інколи вибухала глибоко в лісах, ставали дедалі наполегливішими. Селяни шепотілися, воїни обмінювалися тривожними поглядами, але Кай не вірив у забобони. Він відчував, що це Калена. Його інтуїція, дивний магнітний потяг, що виник ще біля Каменя Дару, тепер став нестерпним.
Він збирав розрізнені свідчення, аналізував напрямки спалахів світла, про які розповідали рідкісні мандрівники. Він відкидав усі "докази" смерті Калени, всі "розумні" пояснення її зникнення. Він переконував свій невеликий загін, що вони шукають не зло, а втрачену надію. Його внутрішня боротьба з провиною за Дем'яна тепер перепліталася з незрозумілим прагненням знайти Калену. Він не міг пояснити цього, але відчував, що її доля якось переплетена з його власною. Він мусив її знайти. І він шукав. Активно, наполегливо, з кожним днем посилюючи свій незрозумілий потяг до тієї, що, як вірив увесь світ, загинула за межею.