Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

Зимовий вітер завивав ущелиною, несучи зі собою крихкий сніг та обіцянки подальших випробувань. Калена і Райан поверталися з полювання, їхні обличчя були обвітрені, а в руках вони несли скромну здобич. За межею кожен шматок їжі був виболений боротьбою. Раптом Райан зупинився, його тіло напружилося, а погляд став гострим, немов лезо. "Небезпека", – тихо прошепотів він, його рука вже тягнулася до ножа.
З-за скель, що утворювали вузький прохід, виринула зграя потворних, схожих на вовків істот із довгими, гострими кігтями та іклами, що стирчали з пащ. Це були не Гарлінги, але не менш небезпечні хижаки Замежжя, що звикли домінувати у цій дикій місцевості. Їх було близько десятка, і вони вже відчували запах крові.
Райан, попри свій вік, кинувся в бій першим, його рухи були швидкими й точними. Він, наче тінь, уникав їхніх атак, завдаючи удари ножем. Калена, не вагаючись, схопила свій лук, який уже став продовженням її руки. Стріли полетіли, пробиваючи шкури хижаків, але їх було надто багато. Двоє кинулися на Райана, поваливши його на землю. Він відбивався, але було видно, що він уже немолодий, і сили залишали його.
Саме в цю мить Калена відчула, як Дар, що дрімав у ній, знову пробудився. Але цього разу це було інакше. Не паніка, не страх, а чітка, гостра потреба захистити. Вона бачила Райана, свого наставника, свого рятівника, що лежав під лапами чудовиськ. У її свідомості спалахнула одна думка: "Я не дам йому загинути, як Дем'ян".
З її долонь вирвався не хаотичний спалах, а сконцентрований потік світла. Це не було ідеально, не було витончено, але це було усвідомлено. Вона, вперше у своєму житті, направила Дар. Енергія вдарила в хижаків, що навалилися на Райана, відкинувши їх в сторони з пронизливим вереском. Їхні тіла обвуглилися, а в повітрі завис запах паленого хутра. Інші істоти, вражені цією несподіваною силою, на мить завагалися.
Калена відчула хвилю тріумфу, що пронеслася по її тілу. Вона зробила це! Вона використала Дар не для руйнування себе, а для захисту. Її обличчя випромінювало неймовірну силу, а в очах горів вогонь. Але водночас, її охопив жах від масштабу того, що вона зробила. Від сили, що вирвалася з неї. Це було неконтрольовано, але направлено, і вона відчула, наскільки вона могутня.
Райан підвівся, його обличчя було вкрите пилом, але його очі, зазвичай такі спокійні, зараз сяяли гордістю та здивуванням. Він дивився на Калену, його погляд говорив більше, ніж будь-які слова. "Ти… ти зробила це", – прошепотів він, і в його голосі звучало таке захоплення, якого Калена ще ніколи не чула. Це був не просто порятунок, це була демонстрація потенціалу, що перевершував усі його очікування. Він бачив, як з неї виривалася чиста, але руйнівна енергія, і розумів, що його уроки почали давати плоди.
Паралельна лінія: Кай
Далеко від місця битви, Кай, що вже кілька тижнів активно шукав Калену, нарешті натрапив на її слід. Він і його невеликий загін рухалися обережно, довіряючи своїй інтуїції. Раптом, у повітрі завирувала незвичайна енергія. На горизонті, поміж скель, спалахнуло сліпуче біле світло, а потім почувся глухий гуркіт, що, здавалося, стрясав самі основи Замежжя.
"Що це було?" – прошепотів один із його воїнів, його очі були сповнені остраху.
Кай не відповів. Він миттєво зрозумів. Це був Дар Калени. Але не той хаотичний спалах, який він бачив біля Каменя. Це було щось інше. Він рвонув у напрямку джерела світла, незважаючи на перешкоди. Коли вони дісталися місця події, їхнім очам відкрилася моторошна картина. Обвуглені рештки хижаків, розкидані по снігу, глибокі вирви в землі, розламані скелі. І посеред цього хаосу – сліди боротьби Райана і Калени.
Кай нахилився над одним з обвуглених тіл, його пальці торкнулися чорної, спікшоїся плоті. Це було не схоже на звичайну магію чи зброю. Це була сила, що могла спалити все дотла. Його охопила суміш страху і подиву. Страху за те, що він щойно бачив, і подиву від усвідомлення того, що Калена не просто вижила. Вона стала сильнішою.
Він провів рукою по сліду, залишеному потоком енергії. Це була її сила. Він відчув її присутність. І тоді його охопило нестримне захоплення. Він розумів, що вона не загинула. Вона не просто вижила, вона опанувала частиною свого Дару, перетворивши його на зброю. Кай глянув на своїх воїнів, потім знову на слід. "Вона жива", – сказав він, і в його голосі звучало тверде переконання. – "І вона стала сильнішою, ніж будь-хто з нас міг собі уявити". Його пошуки Калени набули нового значення. Тепер він шукав не тільки спокути, а й дивовижне, неповторне явище, що могло змінити весь світ.