Читати книгу - "Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг"

Рой

***

Можливо, я допустив помилку, ігноруючи серйозні відносини з жінками, віддаючи перевагу швидкоплинним романам на одну, максимум на дві ночі? Не в плані особистого життя, оскільки після Аннеси й після її постійних промивань мозку, хотілося душевного спокою. І сексу. І спокою. Бурхливого сексу і душевного спокою. О! Чудове поєднання. А навчений гірким досвідом, таке поєднання можливе тільки з малознайомою жінкою, яка спочатку в рота тобі заглядає, а потім цим ротом... Гаразд, не туди звернув. Занесло. 

Можливо, якби я спробував побудувати серйозні відносини з якоюсь жінкою, то вона могла б стати гарно матір'ю для Ольги? Найкращою подругою, з якою донька могла б поділитися будь-чим, що стосується перших ЦИХ днів, першого хлопчика, перших відносин. Загалом цієї всієї любовної катавасії. І попри те, що я старався і стараюся бути гарним батьком, очевидно, що батько ніколи повною мірою не замінить матір. Особливо для доньки. Особливо, коли розпочинається перехідний період, котрий закінчується вже в дорослому житті, при досягненні повноліття, і загрожує наслідками. Коли буквально за одну мить я різко можу перетворитися з батька в діда. Брр, аж морозно стало від цієї думки. Мені ще сорокашки немає, який нафіг дід?

- Доню, йди сюди, - можливо, треба було спробувати побудувати такі відносини, щоб ця жінка могла стати для Олі матір'ю. Та чимало факторів мало збігтися - це мала бути адекватна жінка. Раз. Вона мала б сприймати Олю навіть якщо як не доньку, але дуже близько до цього. З цього слідує три - донька мала прийняти цю жінку, і відкритися перед нею. І це тільки три найважливіші фактори, котрі мали збігтися. А там ще скільки підпунктів, про які я згадувати навіть не хочу, бо і так все покрито туманом.

- Так, таточко, привіт, - ризики привести в дім жінку і заявити, що це твоя мати, ну, точніше, мачуха, очевидні, тож буду на свої сили сподіватися. Тим більше зараз Оля як шовкова, так хоче вибити це святкування свого дня народження вдома, зі своїми друзями. 

- Як позаймалися? - Стараюся звучати максимально стримано, а в голові ці млосні придихи Оліної подруги, котрі вже от протягом години не дають спокійно працювати. Ні відпочивати. Ні чорта. 

- Добре.

- Що качали? - Не те щоб мені це було жесть як цікаво, просто я ж не можу поставити питання в лоба. Треба її підвести.

- Те, що дівчатка люблять найбільше качати.

- Ікроножний м'яз? 

- Тату, я дуже втомилася, можна я піду вже в кімнату?

- Скажи чесно - ти куриш? - Це моя перша дитина, ще й в період, коли вважає, що їй всі моря по коліно, а її мати цілком та повністю на неї забила, тож самотужки доводиться якось не спускати все на гальмах. Хоч і відчуваю, що це вже не та татова донька, котрою Оля була раніше. Не та дитина, яка потребує батькової підтримки.

- Ні, - заявляє впевнено, але це може бути ще один момент, про який я не в курсі - впевнено брехати, навіть власному батькові. Самому було вісімнадцять, сам знаю, як вважаєш себе пупом землі, а батьків персонажами, які в цьому житті нічого не петрають.

- А якщо перевірю? - Звичайно, лізти в особисте, чи то в її речі, чи то до того дятла Родіончика я не буду, просто нехай не забувається і притримується землі, а не літає високо в небі. Падати то буде дуже боляче. Я-то знаю, сам злітав, досі носом шпортаюся об землю, настільки це падіння затягнулося.

- Перевіряй.

Навряд чи настільки впевнено відіграє, що так відразу кладе переді мною на стіл свою сумочку.

- Вірю, - а сам дістаю з кишені гроші, витягую пару банкнот та простягаю малій.

- Це що? - А зараз переді мною та маленька Оля, яка чогось не розуміє й очікує моєї підказки, як цей світ влаштований та що від нього очікувати.

- Тримай і йди справді відпочивати, доню, якщо не бачиш, що це гроші.

- Та я бачу, що не фантики, але... для чого? Чи... за що?

- За те, що ти в мене розумна дівчинка, яка заслуговує на нову сумочку. 

- Дякую, - все ще не тямлячи, що це було, Оля забирає простягнуті мною гроші й вже тягнеться до сумки, щоб і її забрати.

- А цю, якщо ти не проти, давай викинемо, - беру коробку з-під паперів, одним перевертанням сумочки, викидаю всі речі Олі в цю коробку та простягаю їй, - тримай. Люблю тебе, доню.

- І я тебе, таточко.

- А, і ще одне - дай мені номер цієї своєї подруги. Ну, яка староста, - і в якої явно щось з дихалкою не так. 

- Гаразд, - мала була настільки шокована цим моїм вчинком з її сумкою, що навіть не сперечалася, продиктувавши номер тієї Ніколь, а потім, відступаючи й дивно на мене позираючи, ледве не заїхала носом в одвірок.

Можливо, варто збільшити її кишенькові витрати? Бо судячи з запаху, що доноситься з цієї сумки, то вона у вільний час рибою приторговує на базарі, а не курить за кутом університету зі своїми друзями.

Або я дуже поганий батько, донька якого пустилася берегу, і просто вдало замітає за собою сліди, вводячи за носа старого дурня.

"Це батько Олі."

Ось зараз і перевіримо. 

"Не спиш?"