Читати книгу - "Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш"

 - Навіть не думай, - прокричала, виблискуючи злющими очима Кіра. Ось тільки я виявилася швидшою за неї, і схопила кілька карт якраз перед тим, як вона збагнула, що програла.

   Звідки вона взагалі тут узялася, якщо кілька хвилин тому збиралася залишати бібліотеку в компанії короля факультету? Повернулася, щоб закінчити розпочате? Чи раніше за мене побачила карти, що з'явилися? Так чи інакше, але я виявилася швидшою, і обзавелася парою золотих карт.

 - Повільно бігаєш, - усміхнулася блондинці, яка скрипіла зубами.

 - Не потрібно, - смикнула мене за рукав Вімла.

 - Чому ж? Якщо ми й так вороги через різницю факультетів, тоді чому маємо церемонитися? Я ніколи й ні в чому нікому не поступалася, завжди орієнтувалася тільки на свої знання та силу. То чому тут і зараз маю під когось прогинатися?

 - Ти навіть не уявляєш, кого нажила у вороги, - грізно промовила білявка і, розвернувшись, покрокувала геть.

 - Ти або безстрашна, або дуже дурна, - констатувала моя сусідка по кімнаті.

   Після цього ми вирушили в потрібний сектор, де знаходилися книги з магічних карт. Там ми просиділи кілька годин, щоб знайти саме те, що нам потрібно. Базові знання карт, їхній поділ за класами, і різновиди всіх наявних на даний момент.

   І знайшовши потрібні, вирішили повернутися в кімнату, щоб знову не потрапити в неприємності. А то хіба мало, скільки тут ще таких ходить, як Кіра. Якщо чесно, то я не дуже боялася цих студентів із темного факультету. Але от усі інші виявляли дикий жах. Можливо, я чогось не знаю, або занадто наївна у своїх думках? А може, просто досі не усвідомила, що те, що відбувається зі мною, - реальність, з якої не так просто буде вибратися?

   Коли ми поверталися до кімнати, дорогою зустрічалося дуже багато студентів із різних факультетів. Цілителі віталися, бажали гарного дня, і навіть намагалися познайомитися. Це що, для того щоб знати своїх пацієнтів в обличчя? Чи це в мені почала говорити параноя?

   Але ось студенти з факультету темних, дивилися з такою ненавистю, немов ми особисто їм зробили якусь капость. Я не розуміла суті всієї цієї ворожнечі. І щойно ми прийшли на місце, одразу ж поцікавилася в Ріни, яка, судячи з усього, знала значно більше за всіх нас разом узятих.

 - Так у чому суть усієї цієї війни? - гортаючи товстезний фоліант, я кидала питальний погляд на дівчину, чекаючи пояснень.

 - Я точно не знаю, але є така легенда, що колись усі факультети були дружні, допомагали один одному, йшли рука об руку. Поки не втрутилися почуття, - дівчина теж гортала якусь книжку, навіть не піднімаючи на нас свого погляду. - В академії з'явилася дуже гарна й водночас мила дівчина. Вона була з вихованої та багатої магічної родини. І тут же зацікавила багатьох хлопців. Ну ось найсильніші й вирішили поборотися за її почуття. Студент із темного факультету найбільше її домагався, бувало, навіть силою вів на побачення. Або закидав подарунками, квітами, зізнаннями. А от хлопець із нашого факультету, був більш стриманим, дарував ромашки, миленькі подаруночки, і залишав у її книжках короткі записки. Ніколи ні до чого не примушував проти волі.

 - І кого вона в підсумку обрала? Хоча, судячи з того, що між нашими факультетами триває війна, тут і так усе зрозуміло, - я хихикнула.

 - Ну ось, вона віддала серце хлопцеві зі свого факультету. От тільки другий красунчик цього так просто не залишив, і спробував знищити суперника. Потім підключилися друзі, знайомі, однокурсники, і ледь не повбивали один одного. Професорам тоді вдалося вгамувати всіх, і навіть змусити суперників потиснути руки. Але королі факультету це так просто не залишили. За будь-якої нагоди воювали, доводили свою силу й неперевершеність. Решта ж ставали на захист ватажка, так би мовити. Тож ворожнеча продовжилася навіть після того, як тріо винуватців покинуло ці стіни.

 - І ніхто ніколи не намагався це зупинити? - я навіть відклала книжку вбік.

 - А навіщо? У всіх студентів рано чи пізно починає розвиватися бойовий дух і бажання перемоги, хоч над одним темним. Ось тільки за нинішнього короля факультету, страждає весь наш факультет. Ларіон виявився дуже сильним, жорстоким і могутнім. В академії в нього зараз найбільша кількість магічних карт. Хлопець володіє великими знаннями і навичками в боях. Завжди встигне відбити атаку суперника або ворога, що підкрався нишком. Вступати з ним у бійку або в поєдинок, це як самому собі підписати смертний вирок.

 - Можливо, він не такий уже й поганий насправді? - якось не подумавши, припустила я. Але помітивши запитальний і здивований погляд, Вімла вирішила пояснити.

 - Сьогодні, коли ми пішли в бібліотеку, на нас, так би мовити, напали студенти з факультету темних. Венді вирішила за мене заступитися, чому я була здивована, і найімовірніше, не тільки я. Але Ларіон наказав усім розійтися і не привертати уваги. Це й справді було так дивно, бо інші студенти його раніше не зупиняли, - і знову якось дивно подивилася на мене.

 - Можливо, ти від нас щось приховуєш? - і запитально підняла брову.

 - А може, у вас просто параноя? - я знову відкрила книжку і почала шукати інформацію про те, як з'являються карти, і де їх можна відшукати. Потрібно зібрати якомога більше, і бути готовою відбиватися, якщо це раптом знадобиться.

 - Але ж і справді, ситуація досить дивна. Ларіон міг просто піти, або, застосувати магію невидимості, щоб приховати ваші розбірки від інших. Але вважав за краще піти і закінчити те, що могло для вас виявитися великими проблемами, - до розмови приєдналася Сунра.

 - Ага, ще скажіть, що я йому сподобалася. Або він у мене закохався, і тепер буде постійно захищати, - я засміялася, не відриваючи погляду від книжки.

   Якраз знайшла потрібну інформацію, але перегорнувши сторінку, була ще більше здивована. Там, немов закладка, лежала червона карта. Судячи з картинки і з опису, вона могла перефарбувати якусь річ із будь-якого кольору в білий. На скільки довго триває ефект, не згадується. Можливо, і назавжди. А може, й кілька годин. Потрібно буде якось нею скористатися. Магія в неї безпечна і шкоди нікому не заподіє.