Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 192
Перейти на сторінку:
бідолашних Аварі… Може серед них буде дівчинка, золотоволоса Квенде, схожа на Артаніс, сестричку Фінарато…

Врешті малі Ельдар посідали на березі рядочком, втомлені, але задоволені. Світло Тельперіону вже почало тьмяніти, змішуючись з іншим, золотавим сяйвом.

— Лауреліна розгоряється, — сказав Майтімо, — може досить на сьогодні?

Мечів з них і справді було досить, але Фіндекано забажав влаштувати стрільби з луків, на що решта радо погодилася. Майтімо мовив, однак, що непогано було б спершу поїсти. Цю пропозицію теж було прийнято з захопленням.

Розіклавши на траві принесені з собою фрукти та перепічки, майбутні воєводи обговорювали подальший склад свого війська. Майтімо вважав, що варто взяти з собою Макалауре. Співець-quentaro[58] у війську був потрібен — аби складати nyare та lairе — сказання про подвиги воїнів, прозою та у віршах. До того ж Канафінве (таким було офіційне назвисько другого княжича) теж був непоганим лучником, як для свого віку.

Шалену Трійцю Феанаріонів вирішили не втаємничувати — малі ще. Як і Турукано з Аракано. Фінарато, подумавши, мовив, що його молодші брати Ангарато та Айканаро, теж є замалими для такої виправи.

— А Артаресто? — запитав Фіндекано, — він уже одужав? Може і його до нас?

— Артаресто… — сказав Фінарато сумовито, — з ним щось негаразд… Напевне не варто його в це втягувати. Його зурочила ота лиха сила в чорному…

Фіндекано давно помітив, що більшість Нолдор уникає називати Валу Мелькора на ім’я. Не тільки дітлахи — дорослі теж.

— Але що він зробив Артаресто? — запитав Майтімо стиха.

— Ніхто не знає, - мовив Арафінвіон, — ми гостювали у материного батька, князя Ольве. В Альквалонде… Сиділи на березі — всі вп’ятьох. І тут з’явився він… Ні, нічого лихого він не робив, просто підійшов, заговорив… Сказав, що я маю здібності до аpacen [59]— провидіти майбутнє…

— А ти й справді вмієш? — зацікавлено спитав Фіндекано.

— Можливо згодом… — сказав Фінарато замислено, — зараз — ні… Якісь уривки… Навіть не видіння — спалахи. Але цей якось про те дізнався. І подивився мені в очі, та так, що у мене в голові запаморочилось. А тоді почав вихваляти нашу вроду, колір волосся… І взяв на руки Артаресто… На якусь хвильку. Це все…

— Ваш батько не приніс скарги до Кола Судьби? — спитав Майтімо.

— Татко навіть не заходив до Валмару[60], - мовив Фінарато, — хоча мама і наполягала… Він не певен… Але Артаресто плаче ночами. І боїться ходити сам — тільки з кимось із нас. Я намагався поговорити з ним, але… Мама водила його в сади Лоріену. Вишній Ірмо мовив, що прямого втручання немає, але щось в душі брата надвередилось, можливо просто від неочікуваного доторку Сили. Сказав, що застереже Валу Мелькора, аби той дав спокій малим Ельдар. І Артаресто спав в саду Ірмо, і йому стало краще. Але брати його на війну я б не ризикнув.

Фіндекано зітхнув і взявся за лук. Він розумів, звісно, що не йому, малому Ельда, докоряти Вишнім. Але даремно Хазяїн Urqui, ходить вільно по щасливому Валінору. Тим більше, що так вважає і ясна пані Нерданель…

***

Спливали світляні кола, і військо потроху збільшувалося. Великим Князем одностайно обрали Майтімо, як найстаршого. Фінарато привів ще двох воїнів — близнят Гельмира та Гвіндора, котрі були дітьми приятеля князя Арафінве, якого звали Гуїліном. Майтімо, окрім брата Макалауре, завербував трьох хлопчаків, котрі походили з роду коваля Магтана, а отже доводилися йому ріднею. Звали їх Лауральдо, Ільфірін та Маранво. Фіндекано, в свою чергу, обережно промацав приятелів і довірився двом — Мірімону та Алмареа, які були дітьми маминого брата Туре. Алмареа ж згодом привів свого знайомця Еркассе. Еркассе був сином Ельда з Пробуджених і марив Середзем’ям.

Мечів у малих вояків було вже чотири. Замало, але Майтімо обіцяв, що незабаром зробить ще два. Тепер Руссандол ховався зі своєю роботою вже і від пана Магтана, аби той не поцікавився ненароком навіщо улюбленому онукові стільки зброї.

Вправи зі справжніми, хоч і затупленими мечами зміцнювали малим Ельдар тіла і душі. Князь Нолофінве говорив, що старший син нагадує йому його самого у дитинстві, а княгиня Анайре не могла намилуватися своїм улюбленцем, котрий аж пашів рум’янцем. Свої лісові виправи Фіндекано пояснював просто — вони, мовляв, навчаються стріляти з луків, аби згодом приймати участь у змаганнях Великого Мисливця. До того ж Майтімо завжди приводив молодшого друга до порога садиби Нолофінве, чемно вклонявся пані княгині Анайре і запевняв, що вони знакомито розважаються. Анайре, котра була в добрих стосунках з пані Нерданель, любила і її рудоволосого сина.

В задумі малих змовників трапилася лише одна помилка — вони не врахували наявність у Фінарато непосидючої молодшої сестри. Артаніс, незважаючи на свій вік і стать, мріяла про подвиги воїна. Інголемо вдало крився зі своїми планами від братів, але сестру не брав до уваги, вважаючи, що вона по кінчики гострих вушок зайнята якимись дівочими справами.

Якось, в годину, коли світло Лауреліни було найяскравішим, приятелі покинули навчання і полягали відпочити на березі озера, виставивши вартових, неначе й насправді вже були в Ендоре. Фінарато, як завжди, розгорнув сувоя з письменами, а решта просто дрімали в траві. Фіндекано пригорнувся до Майтімо і сам не помітив як заснув. На варті стояли Алмареа та Мірімон, вони ж і запримітили малу вивідачку. Артаніс влаштувалася на дереві і захоплено спостерігала звідти за двобоями. А коли хлопці, розморені теплом і світлом, поснули в траві, змійкою поповзла туди, де лежали зроблені Майтімо мечі…

Вартові доставили свою здобич перед ясні очі Руссандола. Дівчинка пручалася мовчки, з чого воїнство зробило висновок, що видавати вона їх не збирається, принаймні поки що.

Взамін за мовчанку князівна забажала вступу до війська і місця на кораблі. Майтімо ласкаво погладив її замурзану щічку і мовив лагідно:

— Місце в моєму серці для дивної вроди знайдеться завжди. Але негоже діві-Ельде ризикувати собою у битвах. Хіба у нас мало чоловіків?

— Я — nerwen[61], діва-воїн! — вигукнула мала дзвінко, — а щодо місця у вашому серці, княжичу Нельяфінве Феанаріон, то воно мені непотрібне — я не люблю рудих!

Фінарато докірливо глянув на сестру, але Майтімо лише зітхнув жартівливо:

— Ясна панно, ви розбили мені серце, і жоден майстер не складе скалки знову. Але продовжимо перемовини… Можливо ви зміните ваші умови і присягнетесь зберігати таємницю скажімо за… гарненького браслета, зробленого мною власноручно?

— Мені не потрібні прикраси! — закопилила губки князівна, — зате я вже маю власний cirya[62].

1 ... 7 8 9 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"