Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » ТАРС уповноважений заявити… 📚 - Українською

Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "ТАРС уповноважений заявити…" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 82
Перейти на сторінку:
попереджав, що Глебб, можливо, зв'язаний із службами, а він тільки покепкував: «У вас така робота — в кожному бачити црушника».

— Правильно покепкував. А що він за людина? Претензій до нього у вас нема?

— Нема. Рубає з плеча, лається, але я певен — чесний.

— Лається? А чого ж він лається?

— Та всі ми лаємося — тільки один тихше, а другий голосніше: і нехлюйство наше, і перестраховка, і ледарство, і роздуті штати, і бюрократизм.

— Правдолюб? — згадавши Дмитра Степанова, посміхнувся Славін.

— Ви вкладаєте в це слово негативний зміст?

— А можна? — здивувався Славін. — До речі, хто стежить за тим, щоб вчасно надходили поставки до Нагонії?

— Зотов. Тут, у Луїсбурзі, наші судна, йдучи до Нагонії, запасаються на весь рейс: там же нічого немає, порти колонізатори практично демонтували.

— Він давно тут?

— Третій рік. Уже сім місяців живе один. Дружина повернулася до Москви. Недавно він сам літав до Москви.

— Вона що, не витримала тутешнього клімату?

— Ні, не в цьому справа… Щось у них зламалося, здається.

— Як би встановити, яким рейсом повернувся Зотов?

— Дуже просто. Два рейси на тиждень, п'ятниця й вівторок…

— А чому не вівторок і п'ятниця? — спитав Славін. Він любив тести, це допомагало йому збагнути реакцію співбесідника: декому втокмачуєш цілу годину, а він — як деревина, а на іншого тільки глянеш, і по очах видно — все зрозумів.

— Тому що п'ятниця — зручніша для відліку, — відповів Дулов, — за нею йдуть дні відпочинку.

— Тенісні корти, до речі, у вас є?

— В «Хілтоні».

— А де ж там? Я щось не помітив.

— У підвалі. Там кондиціонер, чудове покриття.

— Ви граєте?

— Вболіваю.

— За кого?

— Зараз за польського консула, а раніш вболівав за дружину Зотова — вона грала майстерно.

— Скажіть, а Зотов давно зустрічається з Глеббом?

— Давно. Вони познайомилися місяців через три після приїзду Зотова. Мабуть, років два з половиною, не менше. Глебб не пропускає жодного нашого прийому, його в нас чимало людей знає.

— Зотов розмовляє по-англійськи?

— І по-іспанськи, і по-португальськи — освічений чоловік.

— Він вам подобається, — мимохіть зауважив Славін.

Дулов зрозумів, що мова про Зотова зайшла не просто, і він, все-таки відкинувши, наче той щиглик, голову, втупився в Славіна очима-намистинками й відповів:

— Так, він мені подобається.

— Добре, що ви не сказали: «У нас до нього немає претензій», молодець. Зотов п'є?

— Ні, але він уміє пити.

— Тобто п'є? — повторив Славін.

— Ні. Він уміє пити, — вперто повторив Дулов. — Він може багато випити, але ніколи не буває п'яний. Звичайно, він не якийсь там тишко, я можу судити лише з того, як він п'є на прийомах.

— Ще не завів коханки після того, як поїхала дружина?

— Я думаю, вас неправильно про нього інформували, Віталію Всеволодовичу.

— А мене про нього тільки ви й інформували, Ігоре. Я нічого про Зотова досі не знав. Як він проводить дозвілля?

— Їздить по країні. Зібрав цікаву бібліотеку.

— Наші книжки тут легко купити?

— Тепер — нелегко. Всі вже знають, що в Москві хорошої книжки не добудеш, тому й купують тут. У нього багато книжок про мистецтво й про тутешній живопис.

— Музей, до речі, працює? Книги про живопис Африки купити можна?

— Музею немає. Книги про художників Африки видають у Парижі та в Лондоні. Може, ви хочете поговорити з ним?

— Неодмінно поговорю. Тільки не зразу, гаразд?

— Звичайно, вам видніше, Віталію Всеволодовичу.

— Тепер ось що, Ігоре… Ніхто з ваших не зустрічав у «Хілтоні» російських емігрантів? Може, до них хто-небудь звертався — ну там горілка, пластинки, сувеніри…

— У «Хілтоні», Віталію Всеволодовичу, білих працює лише чоловік шість, решта — африканці. Бармен, знаю, білий, француз. Його звуть Жакоб, шпигун, сучий син, усім служить, надзвичайно привабливий хлопець, крім нього, є ще білий метрдотель, Ліндон Уїльямс… Більше нікого не знаю…

— Ви з Глеббом вітаєтеся на прийомах?

— Звичайно.

— Коли в нас передбачається коктейль чи прийом?

— У суботу.

— Слід було б простежити, щоб Глеббу надіслали запрошення.

— Добре. Ви про це попросите?

— Навіщо? Я приїхав, бо згадав старину: на фронті був воєнкором… Ви вже самі про це потурбуйтесь, гаразд? І познайомте мене з Глеббом.

— Але ж він знає, хто я.

— Ну то й що? Чудово.

— Воно, звісно, чудово, тільки він може здогадатися про вашу нинішню професію. Зчинять галас у пресі…

— Нехай не лізуть до наших людей — чи вдома, чи тут, за кордоном, — мені тоді не треба буде сюди приїздити, — твердо сказав Славін. — Вони ж починають перші, вони — підкрадаються до тих проблем, які входять у прерогативу державної безпеки. Нехай не лізуть до наших, — повторив Славін, — ми тоді сидітимемо собі в Москві.

— Отак просто й пояснити? — Дулов усміхнувся.

— А чого ж? Навіщо притемнювати? В конспірації теж треба знати міру.

— Спробуємо.

— Парамонов, до речі, ніколи на прийомах не бував?

— Ні, Віталію Всеволодовичу, він же не дипломат…

— А може, коли випадково потрапив?

— Цього не було, — впевнено відповів Дулов і зітхнув. — Та ще при нашому кошторисі, кожна пляшка на обліку.

… Запитання Славіна, одверто кажучи, не сподобалось

Дулову — лобові запитання, без гри, трохи відгонить схемою.

Зате відповіді Дулова Славіну сподобались: він любив людей, які вміли відстоювати власну точку зору, хоч — тут від інтонації багато чого залежить — краще б для нього було підстроїтися під приїжджого, та ще такого звання й рівня.

«Центр».

Що відомо про Парамонова:' Чи сповіщав він комусь, що його затримали в поліції? Коли сповіщав, то що саме? Чи існують у Центрі дані про російську еміграцію в Луїсбурзі? За моїми відомостями, тут проживає близько сорока чоловік.

Славін».

«Славіну.

Дані про російську еміграцію дуже незначні, бо в Луїсбурзі немає клубу емігрантів. З непідтверджених відомостей, у Луїсбурзі живе якийсь Хрєнов Віктор Кузьмич (Кирилович), колишній власовець, брав участь у боях за Вроцлав (Бреслау). Точного місця проживання не знаємо, але, за відомостями трирічної давності, він наймав номер у готелі коло вокзалу. Відомо також, що якийсь час у Кілі він жив на ті гроші, які вигравав на більярді, дістав кличку «від двох бортів до середини». В нас нема даних, чи добровільно він пішов до Власова, чи з примусу, якщо запланували зустріч, будьте дуже обережні. Даних про його зв'язок з розвідслужбами не маємо, лише відомо, що в Кілі він брав участь у пограбуваннях.

Центр».

Константинов

Проскурін розіклав перед Константиновим на великому темно-горіхового кольору столі для засідань десять аркушів паперу, на яких було видруковано найменування міністерств і відомств, так чи інакше

1 ... 7 8 9 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТАРС уповноважений заявити…», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «ТАРС уповноважений заявити…» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "ТАРС уповноважений заявити…"