Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Динамо Харків. Вибрані вірші 📚 - Українською

Читати книгу - "Динамо Харків. Вибрані вірші"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Динамо Харків. Вибрані вірші" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 24
Перейти на сторінку:
оборона така. В нас оборона гірша, ніж оборона

Челсі. Короче, ма, я пас, я не піду.

Але мама каже: малий, я вже стара, ось я помру,

і хто про тебе, урода, подбає?

Подивись, малий: хата без ремонту стоїть,

ти, сука, весь клей винюхав,

обої нічим приклеїти. Давай, малий,

сходи в воєнкомат.

Ну, чому, — каже вона, — ти не хочеш піти?

Чому не поговориш з їхнім начальником?

Ну, як чому, — кажу я, — ну, ма, ну як чому?

Як це чому?

Та тому, що я дебіл!

Ти розумієш — дебіл!

А дебілів у армію не беруть!

Навіть в нашу, українську!

Що б я робив, якби раптом став сапером?

Я б викопував протипіхотні міни,

ховав би їх під ліжко,

і слухав уночі,

як вибухівка

пускає своє коріння,

ніби

цибуля.

2008

Свято, яке завжди з тобою

Ми про нього уже встигли забути,

і тут раптом він помер.

Родичі вирішили сповістити колег.

Сповістили нас.

А ми, ну що ми, як ми зазвичай

поводимось на поминках?

Хтось із нас здивувався, що він помер.

Хтось здивувався, що він помер лише зараз.

В дитинстві ми читали його книжки,

можливо тому і виросли такими злими.

На поминках всі говорили про літературу

і читали свої вірші.

Хтось побіг за шампанським для жінок.

Хтось намагався підкотитись до вдови

і питався, чи є в неї хлопець.

Хтось побив молодого поета,

який писав патріотичні сонети.

Той лежав на підлозі,

облитий шампанським і сльозами вдови,

а над ним люто нависали колеги по цеху

і вимагали, аби він піднявся і продовжував

бійку, оскільки лежачих вони

не б’ють.

І поруч із ним лежали потоптані

аркуші з сонетами

і загублена найстарішим із поетів

вставна щелепа, яку він загубив,

вимагаючи, аби молодий піднявся

і продовжував бійку.

І перш ніж вдова устигла викликати

наряд, вони били посуд і друкарську

машинку покійного,

читаючи вірші

і говорячи про літературу.

Поезія — цей останній плацдарм для нескорених,

гідна відсіч суспільній зневірі.

Поети тримаються разом, ніби матроси крейсера.

І коли крейсер безнадійно іде на дно,

поети підставляють обличчя вітру і співають

гімн братерству і вірності

високими чистими голосами.

Лише хтось один, весь час, від першої ноти,

постійно шамкотить своєю

вставною щелепою.

2008

Хороші молоді поети

Життя завжди робить чіткий розподіл.

Залежно від того, на якому боці

ти опинишся, і складається твоя

кар’єра. '

Пам’ятаю, коли ми всі були

молодими поетами, серед нас

була компанія, вони були на гарному

рахунку в старших, їх вважали

хорошими молодими поетами,

про них говорили — хороші

молоді поети, це хороші

молоді поети.

Вони дивились на нас і сміялись:

— Що — знову йдете пити? Ну, ну.

Самі вони, ясна річ, ніколи не пили.

Вони збирались і читали вірші,

п’ючи при цьому кефір. Вони говорили

про нас: раз уже ці блазні вважають,

що справжній поет має упиватись до

смерті,

то ми будемо упиватись кефіром!

В їхніх віршах росла трава і

світило червоне сонце, і їхні юні

жінки притискались до них і шепотіли:

ми збережемо нашу молодість,

нашу поезію,

ми завжди будемо разом,

з нашою молодістю,

нашою поезією.

Ось така тоді була література.

Життя робило розподіл,

поети поспішали перебігти

на сонячний бік.

В той час, як ми з друзями били одне

одного по черепу з носака,

вони розливали свій кефір.

В той час, як ми хотіли

продати нирку одного з наших,

вони входили в ніч,

ніби в глибоке море.

Коли я говорив: мені 19,

я сам знаю, що треба робити,

один із них тримав за руку свою дівчину

і говорив про поезію.

Коли я заливався болгарським бренді,

він сміявся: поезія, — говорив, —

приходить сама собою,

не напружуйся

так.

Коли я заливався гівняним болгарським

бренді,

він лише сміявся

і подавав руку допомоги.

Ну і що далі?

Вранці я ригав, випльовуючи в

світову порожнечу рештки бренді.

А він отримав розлад шлунку

після усього свого кефіру

і наклав повні штани.

Прямо на очах

своєї дівчини,

прямо в присутності

інших

хороших молодих поетів.

Я завжди говорив: вся справа

в грамотно вибраному

творчому кредо.

2007

Марадона

2007

Прощання слов'янки

Скільки доводилось бачити даунів,

але таких навіть я не бачив —

один у футболці Звоніміра Бобана,

інший — у футболці Бобана Марковіча,

така собі збірна Югославії з клоунади.

Ага, і ось вони сідають до вагона і відразу

дістають карти і починають грати на гроші.

А грошей ні в того ні в іншого немає.

Але чорта з два, — думає Звонімір Бобан, — зараз

я роздягну цього клоуна, — думає він

про Бобана Марковіча, — зараз

я виб’ю

з нього

все гівно.

І Звонімір Бобан говорить Бобану Марковічу: братіку,

братішка, нам головне, аби нас не зсадили до Відня,

бо вже у Відні все буде до наших послуг,

і шенген упаде нам до рук, мов перестигла груша.

Проститутки, братіку, витиратимуть

нам кросівки

своїми косами,

ми в’їдемо з боку Братислави, на віслюках,

як два Ісуси,

ти і я, братіку,

ти і я.

Ага, — відповідає Звоніміру Бобану Бобан

Марковіч, — аякже, як два Ісуси,

виб’ємо з цього міста все гівно,

перехопимо в цих йобаних

українців ринок крадених мобільних телефонів.

Ти лише уяви, братішка, скільки у

світі загадок і таємниць, скільки борделів

і крадених телефонів:

нам життя не стане, аби об’їхати наші угіддя

на віслюках.

А той йому і відповідає: стане, братіку, стане,

життя розтягується, мов баян, я буду

тягнути його в один бік,

а ти — в інший.

І ось вони їдуть, закинувши

нагору чорну валізу,

в якій лежить, складена вдвоє, їхня

велика слов’янська ідея,

і ця їхня велика слов’янська ідея —

акробатка з женевського цирку,

дівчинка, яку вони склали вдвоє

і запакували до валізи,

час від часу

витягуючи її назовні

й ділячись із нею хлібом і ракією.

Головне — довезти слов’янську ідею до Відня,

в’їхати в місто

на чолі автоколони прочан.

У світі стільки незайманих душ,

стільки нескорених протестантів

і некрадених мобільних телефонів,

що лише встигай розтягувати

це життя.

Ну що, далі вони починають співати,

зрозуміло — балканські пісні,

такі безкінечні, що їх навіть своїми словами

не перекажеш, але приблизно таке:

Коли сонце стає над Балканами

і

1 ... 7 8 9 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Динамо Харків. Вибрані вірші», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Динамо Харків. Вибрані вірші"