Читати книгу - "Трагедії"

Відверто і докорів не замовчувать.

От я, тебе заставши у журбі тяжкій,

1030] Вважав за гідне свою дружбу виявить.

Однак не сповістив ти, що покійниця -

Твоя дружина. Гойно пригощав мене,

Вдавав, що ти стороннім горем зайнятий.

Чоло звінчав я миртом, у зливать почав

Богам в оселі, смутком переповненій.

До тебе, скажу прямо, маю жаль за це,

Та годі. Твого болю не ятритиму.

А з чим сюди прийшов я, повернувсь чому -

Скажу. Цю жінку, друже, збережи мені,

1040] Аж диких коней приведу я з Фракії,

Володаря бістонів умертвивши там.

А ні (цього, одначе, хай не трапиться!) -

Тобі й твоїм домашнім слугуватиме.

Вона нелегко перейшла до рук моїх:

Мандруючи, потрапив я негадано

На грища, гідні поту і напруження.

Ця жінка - нагорода: переміг я там.

Хто у легких змаганнях першість виборов -

Брав коней; хто у важчих - боротьбі або

1050] В бою кулачнім - той биків отримував;

А хто в найважчих - жінку. Опинившись там,

Не міг я, зрозуміло, стати осторонь.

Тож заопікуйсь нею, іще раз кажу,

її ж бо я не викрав - у змаганні взяв.

За це колись, можливо, ще й подякуєш.

АДМЕТ

О ні, не із зневаги, не з ворожості

Я смерть жони від тебе приховать хотів:

До болю біль додався б, коли в іншу б ти

Пішов господу: сліз уже без того я

1060] Пролив чимало, по жоні сумуючи.

А жінку цю, благаю, комусь іншому

Довір із фессалійців, хто в журбі такій,

Як я, не був ще. Не один же приятель

У тебе в Ферах. Не нагадуй бід моїх. [57]

Чи ж я від сліз би втримавсь, її маючи

Перед очима? Ні. Страждань стражденному

Не додавай. Нещастя, бачиш, гне мене.

Та й де ж у домі, молодій, тулитися?

Що молода - з постави бачу, з одягу.

1070] Чи між чоловіками, юнка, житиме?

Та чи зуміла б, серед них буваючи,

Плекати цноту? Юнака - не стримати.

Це ж про твою, Геракле, справу мова йде.

А чи покій дружини відпустити їй?..

Та як в Алкести ложе я слугу вкладу?

Ганьба подвійна буде: говоритимуть,

Що я, дружину-рятівницю зрадивши,

Спішу ділити ложе із молодшою;

Ну, а покійна? Чи ж не їй насамперед -

1080] Моя турбота й шана? При тобі кажу,

Хто б не була ти, жінко. Так-бо схожа ти

На вмерлу, на Алкесту, з виду, з постаті!

(До Геракла).

О горе! Забери з-перед очей моїх

Цю жінку! Хто вже вбитий - не вбивай того!

Дивлюсь на неї - а жона ввижається.

1 серце рветься, і з очей потоками

Струмлять пекучі сльози. Ох, біда мені!

Тяжкої втрати гіркість чую наново...

ПРОВІДНИК ХОРУ

Такій-от долі справді не позаздрити,

1090] Та вже як бог дає щось - брати мусимо.

ГЕРАКЛ

Якби ж то міць у мене аж така була,

Щоб міг Алкесту, прислужившись другові,

З осель сумних до сонця нині вивести!

АДМЕТ

Бажання, вірю, щире, - нездійсненне лиш,

Бо хто помер, той сонця вже не зрітиме.

ГЕРАКЛ

Тому, як тужиш, то і в тузі міру май.

АДМЕТ

Повчати легше, ніж біді зарадити.

ГЕРАКЛ

А що ж то з того, як весь вік ридатимеш?

АДМЕТ

Нічого, звісно. Та люблю - й сльоза бринить. [58]

ГЕРАКЛ

1100] Так-так... Любити мертву - значить плакати.

АДМЕТ

Пропав я! Що й казати?.. Тут і слів нема.

ГЕРАКЛ

Дружину вірну втратив. Хто ж перечив би?

АДМЕТ

А водночас із нею - до життя снагу.

ГЕРАКЛ

Ще свіжа рана. З часом - зарубцюється.

АДМЕТ

Хіба що час до смерті ти прирівнюєш.

ГЕРАКЛ

Тебе вспокоїть інша... Буде шлюб новий...

АДМЕТ

Замовч! Таке почути! Ще й із уст твоїх!..

ГЕРАКЛ

То як-то? Шлюбне ложе пустуватиме?

АДМЕТ

Не ляже побіч мене ні одна з жінок.

ГЕРАКЛ

1110] Гадаєш, ти покійній допоможеш тим?

АДМЕТ

Де б не була дружина - поважати слід.

ГЕРАКЛ

Хвалю, хвалю. Та, бачу, не з розумних ти.

АДМЕТ

Зви дурнем; нареченим - не назвеш зате.

ГЕРАКЛ

Така подружня вірність гідна подиву.

АДМЕТ

Помру - та їй не зраджу, хоч покійна вже.

ГЕРАКЛ

Бери ж і в благородний дім веди її.

АДМЕТ

О ні! Благаю Зевсом; він же - батько твій. [59]

ГЕРАКЛ

За свій непослух гірко будеш каятись.

АДМЕТ

Послухаюсь, то душу біль з'їдатиме.

ГЕРАКЛ

1120] І все ж мені довірся - не жалітимеш.

АДМЕТ

Якби ж ти на тих іграх не здобув її!..

ГЕРАКЛ

Та переміг і ти в них - не лиш я один.

АДМЕТ

Це так. Але ця жінка хай іде звідсіль.

ГЕРАКЛ

Нехай іде, як треба. Та чи треба, зваж.

АДМЕТ

Усе я зважив: треба. Не гнівись лишень.

ГЕРАКЛ

Але ж і в мене є підстава впертим буть.

АДМЕТ

Ну, що ж. Хоч як нерадо - уступлю тобі.

ГЕРАКЛ

В свій час мене похвалиш. Довіряй лише.

АДМЕТ

(до слуг)

Ведіть її в покої. Що ж тут діяти?..

ГЕРАКЛ

1130] А я б, Адмете, слугам не вручав її.

АДМЕТ

Тоді, якщо бажаєш, можеш сам вести.

ГЕРАКЛ

Її ж тобі вручив я, а не ще комусь.

АДМЕТ

Хай входить. А за руку - не візьму-таки.

ГЕРАКЛ

Цю жінку лиш твоїй правиці ввірив я.

АДМЕТ

Насильство чиниш наді мною, владарю. [60]

ГЕРАКЛ

Подай же гості руку. Ну, сміливіше!..

АДМЕТ

(подаючи руку)

Та подаю вже... Мов Горгоні шию тну...

ГЕРАКЛ

Подав?

АДМЕТ

Таж бачиш...

ГЕРАКЛ

(знімаючи покривало)

Отже, бережи її,

А Зевсового сина вдячним гостем ти

1140] Назвеш тепер. Поглянь же: не така хіба

Жона твоя? Всміхнися ж. І біду забудь.

АДМЕТ

Боги! Що мовить маю?.. Диво дивнеє...

Дружину бачу... Люди добрі!.. Ось вона!

Чи сном солодким бавить божество якесь?

ГЕРАКЛ

Не сон - Алкесту бачиш ти, жону свою.

АДМЕТ

А, може, це з Аїду тінь надлинула?

ГЕРАКЛ

Твій гість, Адмете, тіней не спроваджує.

АДМЕТ

То я дружину бачу... похоронену?..

ГЕРАКЛ

Авжеж. Я розумію, друже, подив твій.

АДМЕТ

1150] Торкнусь... живої?.. Поведу з живою річ?

ГЕРАКЛ

Та й інше все, що хочеш. Це ж твоя жона.

АДМЕТ

(обнімаючи Алкесту)

О стан, о лиця жінки найлюбішої!..

Чи міг я сподіватись, що побачу вас?

ГЕРАКЛ

А бачиш... Лиш на небі щоб не заздрив хтось. [61]

АД МЕТ

Хоробрий сину Зевса світовладного!

Щасти тобі! Хай Батько береже тебе!

Плече лиш ти підставив, як мій дім валивсь.

А