Читати книгу - "Скляна, олив'яна, дерев'яна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Нащо?
— Хіба ти не знаєш? Бурштин допомагає знайти загублену річ. Коли до неї далеко, він тьмяніє, а близько — яскраво спалахує.
— Але ж ми не губили книжку.
— Зате хочемо її знайти! Байдуже, все одно в нас немає бурштину.
— Є. — Янтарина зняла з шиї золотого ланцюжка. — Це подарунок моєї мами. Я ношу його з самого народження.
Бурштиновий шматок був зовсім тьмавий, темно-жовтий, з чорними цятками.
— Дивися, він починає світитися! — вигукнув Чес, коли вони з Янтариною зайшли в темний куток бібліотеки. — Він палахкотить щораз яскравіше! Ми підходимо до неї!
Під стосом погризених мишами паперів лежала книжка — в оправі з темно-червоної шкіри, зі срібними кутиками й посрібленим замочком.
— То це і є ключ від книжки! — сказав Чес. — Книжка відмикається, мов скринька!
Він витяг ключ, але не поспішав відчиняти. Наче боявся.
— Ти чого? — спитала Янтарина.
Він узяв її руку.
— Доки ми не прочитали правду про себе, Янтарино, я хочу сказати… — Він замовк.
— Що?
— Мені завжди хотілося наблизитись до тебе так, щоб відчути запах твого волосся. Можна?
— Пізніше, — сказала Янтарина. — Спершу прочитаємо книжку.
— Тоді ми будемо зовсім інші.
— Читай!
Якось на полюванні король отруївся водою з лісової криниці. Усі відомі протиотрути не допомогли, трійло просочилося в кров і розтеклося по всьому тілу. Король помирав у страшних муках, аж раптом спалахом чорного вогню з'явився в його кімнаті Чорний Мандрівник — проклятий чарівник, який не може затриматися в одному місці довше, ніж на добу. Прокляття жене його від хати до хати, від країни до країни, і ніде він не може знайти прихистку.
— Помираєш? — запитав Мандрівник короля. — Я знаю засіб від смертельної отрути.
— Звідки ти знаєш, що я помираю? — спитав король.
— Мені відкрито минуле, теперішнє і майбутнє, — сказав чарівник. — Що ти мені даси, якщо я врятую твоє життя?
— Усе, що попросиш! Слово короля!
— Якщо обдуриш, я заберу її, — сказав Мандрівник, і в кімнаті, охоплена сяйвом, з'явилась дівчина. Дівчина була дуже вродлива: розпущене золотаве волосся, зелені очі. Але погляд був порожній.
— Якась вона спляча, — зауважив король.
— Зачарована, звичайно, — відповів чарівник. — Що ж ти хочеш? Я викрав її з рідного дому проти її волі.
— Я чогось не розумію. Це вона мене порятує від смерті?
— Так. Ця дівчина безсмертна. І вона робить безсмертним першого, хто побачить її після сходу сонця. Щоправда, це безсмертя триватиме лише добу, до наступного сходу.
— Щоб не померти, я мушу дивитись на неї щоранку, — сказав король. — Чудово, я одружуся з нею.
— Усе не так просто, — вів Чорний Мандрівник. — Коли вона народить дитину, її дар щезне, якщо народиться хлопчик, або перейде до дочки.
— Отже, я не доторкнусь до неї, буду тільки дивитися. — Король поглянув у вікно. — Невдовзі сонце зійде. То що ж ти просиш за цю дівчину?
— Те, що подарує тобі на весілля відьма з Довколишнього лісу.
— Домовились.
На весіллі всі дивувалися небаченій вроді нареченої. Молода стояла не усміхаючись і холодно дивлячись уперед, нікого не помічала.
Звідусіль надходили подарунки. Меблі з червоного дерева, розкішні килими, тигрові шкіри і соболине хутро, шитий сріблом одяг, скриньки з перлами і коралові гілочки, золоті келихи й тарелі, вирізані з самоцвітів статуетки, трояндова олія і слонова кістка, крихка порцеляна і сувої оксамиту, шовку та парчі.
А відьма з Довколишнього лісу подарувала просту глиняну скриньку, в якій лежали три каблучки: скляна, олив'яна і дерев'яна. Подарунок був чарівний, але в чому ті чари, відьма не сказала.
— Дарую не вам, а ще не народженій принцесі. Коли настане час, я сама відкрию їй таємницю цих каблучок. — І відьма щезла.
Незабаром у замку з'явився Чорний Мандрівник. Він вимагав обіцяного. Король приніс скриньку, але та була порожня. Чарівник не повірив, що каблучки щезли. Він вирішив, що король заховав їх, і розлючено вигукнув:
— Я тобі помщуся!
Король злякався і відтоді став будувати Глуху стіну. Під'їзд до замку залишився тільки один, під охороною чималого гарнізону. Прекрасну королеву ані на хвильку не залишали на самоті. Вночі її зачиняли в спальні, а на вікна поставили чавунні ґрати.
Незрозуміло, чого боявся король, але готувати їжу став спеціально найнятий кухар. Він приїхав до замку з саквояжем, у якому дзенькали пляшечки, булькотіло зілля й шурхотіли сухі трави.
Далі з'явився лікар. Він обладнав катівню в підземеллі, і часом звідти долинали жахливі крики. Відколи приїхали садівник і псар, довкруж замку з'явились величезні чорні дерева з отруйними шпичаками, а вночі стали випускати злих псів, які вміли бачити в темряві.
Не стало балів та прийомів. Гарнізон так ретельно перевіряв усіх, хто хотів в'їхати на замкові землі, що незабаром усі охочі перевелись.
Того ж року в короля народився син. Його мама, служниця Альма, отримала шовкову сукню і підвищення в службі. Її призначили особистою служницею королеви.
Минуло три роки. Королева прокинулася вночі від шурхоту. Служниця Альма спала. Королева підійшла до розчиненого вікна. На підвіконні, біля самих ґрат, лежав і ледь посвічував стиглий персик. Королева взяла його і з'їла, а кісточку заховала під подушку. На ранок замість кісточки вона знайшла шматочок бурштину на золотому ланцюжку, заховала його і нікому не сказала ні слова. А за дев'ять місяців
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скляна, олив'яна, дерев'яна», після закриття браузера.