Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки"

283
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки" автора Неля Шейко-Медведєва. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 76
Перейти на сторінку:
запліднення, а ти не хочеш плодоносити, бо для тебе священнодійство є лише пустою щоденною забавою.

Вона заперечувала це:

— Я хочу, але твоїм «бігунцям» бракує енергії кохання.

— Чому ж самки тварин вагітніють і без твоєї ефемерної «енергії»?

— А тому, чоловіче, що створити тварину — це одна річ, а людину — зовсім інша. Бог творив нас, царів плотського світу, кохаючи, і ми також маємо творити собі подібних з коханням, бо тільки воно обертає шмат плоті на людину. А ти не кохаєш мене навіть так, як лев кохає левицю! — відбивалася вона і бралася знову і знову вчити мене «коханню».

Я терпів її надокучливі «ніжності» (винятково заради здійсненні Отчої волі) доти, допоки не здогадався, що вона чинить це не з метою успішного запліднення, а в надії підвередити моє здоров’я, вивищитися наді мною, позаяк, навчаючи мене «коханню», вона нічим не поступається, нічого не витрачає, а навпаки, раз за разом привласнює найціннішу, найвойовничішу частку моєї плоті, а я, нічого не здобуваючи, втрачаю армію за армією! Втрачаю охоту до праці, а відтак — повагу Отця! А вона, отримуючи моє, стає дедалі дужчою, заповзятішою і, що особливо прикро — мудрішає!

Але допоки я прозрів, збігло чимало часу! Не рік і не два я, спустошений її «коханням», відлежувався під яблунею, а вона, співаючи, порала Сад і ласкою та лестощами відлучала від мене звірів і приручала їх собі, внаслідок чого вони перестали коритися мені і почали слугувати лише їй. Причому охоче, з радістю, і врешті-решт визнали її одноосібною царицею.

Аж тоді я заволав до Бога:

— Отче! Ліліт повстала проти мене, а відтак, і проти Тебе! Замість спільного, так би мовити демократичного правування Садом установила Матріархат!

Отець хотів нас помирити, але вона навідріз відмовилася злягатися зі мною без «кохання» і «ніжності», а також ділитися зі мною прирученими тваринами й запрохала в Нього, щоб Він дозволив їй перебратися зі своїми улюбленцями на закрайки Саду. Отець довго відмовляв її, але… Мабуть, Він витворив її з іншої глини, ніж мене: для мене взяв теплу, сповнену світла, а для неї — з-під розлогого куща, куди ніколи не зазирає сонце — чорну (бо вона темніша за мене і шкірою, й волоссям), масну і завжди вологу. Тому ми й не змогли порозумітися. Він відлучив її від мене, і всі звірі і птахи залишили мене і подалися слідом за нею. І я не просто занудьгував, а впав у депресію. Поламав усі знаряддя праці й (о, сором!) почав шукати шлях у пекло…

Добре, що вдругорядь Отець вибрав якісніший матеріал — моє ребро, вже освячене Його благословенним подихом. Я чув, як він розкривав мені груди, але не крикнув, не зойкнув, бо сказав собі: «Він виймає не ребро, а стрілу, яку ввігнала в мене владолюбна, непоступлива жона!»

Єва, на загал, подобається мені дужче за Ліліт вже тому, що з усіх сил намагається вподібнитися мені, вважає мене наступником Отця в Саду, побоюється звірів, не вимагає, щоб я без нагальної потреби вимітував з себе дорогоцінне сім’я і, що найважливіше, не знає тих безглуздих слів, які навигадувала Ліліт, щоб затуплювати мені розум, ущерблювати мою чоловічу гідність.

Коли вона заздрісно зорить на мій корінь, я почуваю себе наймогутнішою, найвартіснішою істотою, і сім’я моє несамохіть проливається на землю. Я впевнений, що ця чиста пожертва є особливо приємною Отцеві — дарма, що вона не сприяє примноженню людства, зате удобрює ґрунт Саду.

Словом, Єва є справді моєю, чоловіковою, але… Якщо по правді, мене інколи дратує її поступливість, догідливість, тобто властива реброві безмозкість, а також її маніакальне бажання сховатися в моїх грудях, прилягти до мого серця. І я вибухаю гнівом… від страху, що з часом вона вподібниться Ліліт. Приміром, учора вона несподівано лизнула мені щоку (точнісінько, як та), і я, щоб відбити в неї охоту до лизання, покарав її і правицею, і словом: ляснув по щоці і гукнув: «Геть від мене, дурепо!» Й вона, замість того, щоб відстояти себе, затулила долонею щоку й кудись покірно почалапала.

Якийсь час я насолоджувався самотою, а потім мені спало на думку, що дурна жінка може з горя забрести аж на околицю Саду і змовитися проти мене з Ліліт. Я загукав: «Єво! Я голодний!» Вона одразу ж повернулася й, не зронивши ні слова, почала годувати мене. Під’ївши, я охоче сповнив свій подружній обов’язок і поклав собі не бити й не проганяти її, щоб Отцеві не довелося виймати з мене ще одне ребро, а то й частину мозку чи печінки…»

— Годі! — долинув до мене зоддалеку твій вигук. Ти сердишся, що я зобразила першого чоловіка таким йолопом? І даремно! Не забувай, що він — юним-юне, неотесане створіння, котре ще не усвідомлює свого призначення, що між ним і тобою пролягають тисячоліття розмаїтих випробувань, і не ототожнюй себе з ним, не запитуй себе: «Навіщо вона морочить мене?» — Невдовзі зрозумієш, якщо, звісно, захочеш зрозуміти.

Я вже заклеїла Адамові рот фіговим листком і виводжу на кін Єву…


— Жодна з коханок Любенка не здатна таке вимудрувати. Він волочиться виключно за студентками й пустими, глупими молодичками — чим глупіша, тим миліша. Й котрась з Курчикових артисток також — цих цікавить лише його гаманець і зв’язки. І Зоя Шиленко не змогла б. Вона хоча й закохана в Адася, але помірно, без надії на взаємність, тому що Адась… не такий, щоб… — подумала Євгенія і несамохіть пригадала сварку дядька з Адасем.

Було це… давненько вже, коли дядька перевели в область, першим заступником голови обладміністрації, й вони перебралися разом з ним. Вона в той час підрощувала синочка, а чоловік, стараннями дядька, очолив відділ в облуправлінні сільського господарства і отримав двокімнатну квартиру. Все було начебто, гаразд, аж раптом під вечір заявився дядько — вона ще ніколи не бачила його таким лютим — і напався на Адася: «Марш на балкон, Маньчин сину! Будемо балакати!»

Про що вони балакали, зачинившись на балконі, Євгенія так і не дізналася, бо пересиділа халепу з малим, в дитячому покоїку. Чула лише, як

1 ... 7 8 9 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки» жанру - 💛 Любовні романи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки"