Читати книгу - "Їсти. Потреба, бажання, одержимість"

«Антропологія та символізм» (Antropo­logia e simbolismo[23]) Мері Дуґлас наводить глибокий аналіз різних способів готування, накладання та подавання страв під час обіду, приготовленого англійськими господарками. Вона спробувала скласти певну схему, яка б містила систему поєднань, і визначити в цьому приховану логіку. Джек Ґуді[24], зі свого боку, особливо цікавився засобами передання і кулінарної культури та відмінністю смаків як інструментами вияву певного соціального статусу або певної етнічної належності. Та все ж одне твердження не викликає жодних сумнівів, щодо нього всі одностайні: приготування їжі — це посередництво між природою та культурою. Утім, поза штучністю цього процесу часто стоїть природа. Вона стає очевидною та виявляє себе у повній мірі та силі, коли їжі не вистачає і втамування голоду набуває драматичних форм, коли традиції та звичаї тимчасово відкидаються і на їжу накидаються без будь-яких ознак тієї обережності (повільно наблизитися, понюхати), що, здається, притаманна багатьом формам життя та присутня також у світі тварин. У нашому сучасному світі — всі ми про це знаємо, хоча зазвичай намагаємося не задумуватися над цим — існують великі території планети, де голод то хронічна хвороба, яка віднімає надію на життя та призводить — дуже швидко — до недоїдання та смерті. VI. Голодування

Дуже важко провести межу між термінами «релігія» та «голодування». Голодування — це особлива форма самодисципліни і є частиною духовного виховання буддистів. Будда досягнув просвітлення та чотирьох шляхетних істин відразу після завершення періоду голодування. В основі зла лежить жага, а жага їжі — одна з найзапекліших і найглибших. Відмова від бажань і жаги життя є частиною шляху до порятунку. В «Ланкаватара Сутрі»[25] сказано:

«Щоб підтримувати чистоту, просвітлена душа повинна утримуватися від споживання м’яса, що походить від сперми та крові. Той, хто слідує дисципліні для досягнення співчуття, повинен утримуватися від споживання м’яса, щоб не викликати жаху в інших живих істот».

Багато індуїстів постяться у ту саму ніч у лютому, коли Шива здійснює космічний танок створення та руйнування Всесвіту. «Упавас» на санскриті означає «сидіти поряд із богом». Протягом місяця Рамадан мусульмани щодня утримуються від їжі, води та статевих стосунків од зорі до заходу сонця. У день очищення та спокути, або Йом-Кіппур, євреї голодують від заходу сонця до заходу сонця наступного дня; забороняється їсти, пити, митися, взувати взуття зі шкіри тварин і мати статеві стосунки. Але дотримання посту застосовується і з багатьох інших приводів. Мормони голодують у першу неділю кожного місяця, утримуючись від їжі та питва протягом доби.

Ісус постився після хрещення (Мт. 4:1–2; Лк. 4:1–2). У Євангелії від Матвія 6:16–18 є вірш, у якому згадується, як Ісус засуджує лицемірство та наполягає на безпосередньому зверненні до Бога й на тій винагороді, що отримають від Господа ті, хто поститься:

«А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Правду кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову і лице своє вмий, щоб ти піст свій виявив не людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно»[26].

Трактат Блаженного Авґустина з Гіппона щодо користі посту починається протиставленням між ангелами та людьми. Хліб ангелів — то Бог; на Небі всього вдосталь і панує вічний достаток у всьому. Тут раціональні духи наповнюють свій розум Богом. А на Землі душі, ув’язнені у тлінні тіла, набивають собі животи земними плодами. Їжі в нас меншає в той самий час, коли ми їмо, тією мірою, якою ми себе нею наповнюємо. Небесна їжа, навпаки, залишається у тій же кількості, що й раніше. Тих, хто животіє на Землі у пошуках їжі та одних лише тілесних задоволень, можна порівняти з тваринами. Християни ж відрізняються від тих, хто не має віри, а за своєю духовністю близькі до ангелів. Іще не досягли їхнього рівня, але вже перебувають на правильному шляху. В чому полягає користь утримання від їжі та тілесних задоволень?

«Плоть тисне до землі, розум прагне доверху, підштовхуваний любов’ю, утримуваний тяжінням... Отже, коли плоть гне нас до землі — то вагота душі, той тягар, що заважає її польотові; що більше ми вкладаємо у радість верховного життя душі, то швидше звільняємо її від земної ноші. Саме це відбувається під час посту»[27].

У травні 1994 року Італійська єпископальна конференція прийняла рішення про те, щоб

«сприяти переконливому та рішучому відродженню покаянних заходів серед християн. Що передбачає у першу чергу — як зазначено у тексті рішення — дотримання євангелічних вимог щодо покаяння, а також надання гідної відповіді на виклик споживацтва та гедонізму, які дуже поширені у сучасному суспільстві»[28].

У тому тексті кардинал Руїні звертався до тверджень, висловлених папою Павлом VI під час Другого Ватиканського собору в Апостольській конституції «Paenitemini»:

«Серед найсерйозніших і найнагальніших проблем, що перебувають у центрі наших пасторальних турбот, далеко не останньою є необхідність нагадати нашим дітям — і всім вірним сьогодення — про значення та важливість святих заповідей щодо покаяння».

У грудні 2001 року папа Іван Павло II запропонував започаткувати день молитви та посту, що об’єднав