Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

У кінці XVI – на початку XVII cm. окремі туркменські племена переселились на степові простори півдня Росії. Від самого початку перебування на новихземлях туркмени несли тут прикордонну службу. Щорічно 500 вершників із своїм провіантом, кіньми і фуражем поступали в розпорядження Астраханського козачого війська.

Ставропольські туркмени брали участь не тільки в операціях на Північному і Центральному Кавказі, а й у війнах з Наполеоном. Зокрема, відомо, що 200 джигітів на чолі зі старшиною Ураком билися в Європі у складі корпусу генерала Савельева у 1804–1807 рр. У 1812 р. туркмени утворили окремий полк.

В 50-х pp. XIX ст. масштабні воєнні – и досить успішні – дії розгорталися і безпосередньо на туркменських землях. Укінці 1854 року туркмени на чолі з Говшут-ханом нанесли хівинцям під Серахсом таку відчутну поразку, що Хіва назавжди відмовилася від посягань на туркменські території.

У 1858 р. об'єднані загони текінців, йомудів і гекленів ущент розбили регулярну перську армію під Гарригала, а у 1861 р. в Мерві знищили 35-тисячне перське військо на чолі з Хамзи Мірзи.

Навіть при поразці, як, наприклад, при взятті імператорськими військами фортеці Геоктепе у 1881 p., туркменські воїни заслуговували захоплюючих слів за доблесть і уміння битися до останку… Генерал М. І. Гродекову 1883 р. відзначав: «Не було гіршого злочину, як зрадити своїх, і тому ніхто не мав сумніву, щоб хто-небудь з них міг бути зрадником. І дійсно, під час війни з текінцями ми не мали жодного вивідача з їхнього середовища…» Багатовікова історія у цілому демонструє, що туркмени, як правило, раз і назавжди залишалися вірні воїнській клятві.

Тому не дивно, що у подальшому бойовий досвід туркменських кінних формувань було використано повною мірою. У 1885 р. було створено загін туркменської кінної міліції (з 1911 р. – Туркменський кінний дивізіон). Коли ж почалася Перша світова війна, на базі дивізіону було сформовано добровольчий полк, за що імператор Микола II власноручно написав: «Сердечна подяка туркменам».

З перших же місяців війни російська преса почала писати про героїзм туркменів. 23 листопада 1914 р. вони розметали германську піхоту під Дупліце-Дуже. Один з полонених германських офіцерів назвав туркменських джигітів «дияволами», які чинять те, «що поза можливостями людських зусиль». Лише за два з половиною місяці участі у бойових діях на германському фронті в полку, де було 627 вершників, 67 чоловік було нагороджено Георгіївськими хрестами, понад 70 чоловік – медалями «За відвагу», орденами Святого Станіслава і Святої Анни різних ступенів. Туркменський кінний полк завоював славу непереможного. 31 березня 1916 р. Микола II повелів йому «іменуватися Текінським кінним полком», оскільки в ньому були, в основному, текінці з Ахала і Мерва.

28 травня 1916 р. відбулася велика Доброноуцька битва, коли 9 армія Південно-Західного фронту вщент розбила величезні сили супротивника. Але російське командування не зуміло правильно розпорядитися кавалерією. Могутній кінний корпус армії був не використаний. І кинутий у бій Текінський полк було приречено на загибель у далекій Австро-Угорщині. Та джигіти, яких очолив командир 1-го ескадрону Ораз Сердар, не знеславили туркменської зброї. Архівні матеріали свідчать: полку 600 шабель знищив 2000 і взяв у полон понад 3000 австрійців, захопив велику кількість артилерійських гармат, кулеметів, гвинтівок, боєприпасів, коней тощо.

У роки Другої світової війни десятки тисяч туркменів відважно билися проти германських фашистів. За героїзм, проявлений на фронтах Великої Вітчизняної війни, понад 70 тисяч воїнів-туркменістанців нагороджені бойовими орденами і медалями, 78 чоловік удостоєні звання Героя Радянського Союзу».

«У туркменах сила антропологічних ознак ірансько-перських…»