Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Етап мотивування кваліфікації

Завершальним етапом кримінально-правової кваліфікації є її мотивування у процесуальних документах. Висновок органів дізнання, досудового слідства слідства, прокуратури, суду щодо необхідності кваліфікації скоєного за певними нормами кримінального закону повинен бути не лише правильним по суті, а й обґрунтованим. Цим досягається стабільність кваліфікації — оскільки її зміна у такому разі потребує спростування висловлених аргументів; зрозумілість прийнятих рішень як для інших працівників правоохоронних органів, суддів, так і всіх громадян. Мотивування кваліфікації зміцнює впевненість у її правильності і самої службової особи, яка її здійснила. Тому процесуальний закон вимагає мотивування прийнятих рішень, включаючи і рішення щодо кваліфікації злочину.

Обґрунтування кримінально-правової кваліфікації повинно складатися з сукупності міркувань, які стосуються:

- мотивування того, які саме встановлені фактичні ознаки враховуються при кваліфікації. Іншими словами, перший етап мотивування кваліфікації — це мотивування наявності фактичного складу діяння;

- пояснення вибору кримінально-правової норми. Мають бути наведені аргументи, керуючись якими обрана саме ця норма при наявності конкуренції чи колізії; чому вбачається наявність чи відсутність сукупності норм, які слід інкримінувати особі; навіщо при кваліфікації зроблене посилання на статті Загальної частини КК тощо;

- з'ясування логічної структури кримінально-правової норми, за якою кваліфікується діяння;- виклад того, які ознаки складу злочину є в даному випадку обов'язковими, тобто вказівка на юридичний склад злочину;

- доведення відповідності між кожною ознакою фактичного і юридичного складу.

Мотивування кваліфікації полягає у посиланні на акти офіційного тлумачення закону, постанови Пленуму Верховного Суду України, загальновизнані теоретичні положення (правила кваліфікації злочинів), міркування, висловленні самою особою, яка здійснює кваліфікацію. Отже, мотивування кваліфікації — це наведені в процесуальних документах положення, які доводять правильність рішення щодо кваліфікації скоєного, вираженого у формулі кваліфікації та формулюванні звинувачення.

Кваліфікацію належить обґрунтовувати у всіх справах, однак обсяг, детальність такого обґрунтування залежить від складності справи.

Результат кримінально-правової кваліфікації.

Під результатом кваліфікації слід розуміти кінцевий підсумок, завершення, висновок про правову оцінку скоєного.

Якщо стадії та етапи кваліфікації характеризують динаміку відповідної діяльності, то результат кваліфікації — її статику.

Отже, кримінально-правова оцінка вчиненого посягання може привести до таких результатів:

1. Діяння є злочином:

- закінченим, вчиненим виконавцем — передбаченим певною нормою Особливої частини кримінального закону;

- готуванням до злочину або замахом на злочин, співучастю у злочині — діяння, які кваліфікуються з посиланням на відповідні частини статей Загальної частини КК;

- має місце множинність злочинів, які кваліфікуються за кількома статтями Особливої частини (в певних випадках — частинами статей);

2. Діяння не є злочином:

- воно передбачене кримінальним законом, але у зв'язку з малозначністю (ч. 2 ст. 11 КК) не становить суспільної небезпеки;

- воно передбачене кримінальним законом, але вчинене у стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця чи при інших обставинах, що усувають злочинність вчиненого;

- у скоєному відсутні ознаки будь-якого злочину, передбаченого кримінальним законом.

Поняття структури кримінально-правової кваліфікації

Кримінально-правова кваліфікація, як і будь-яке складне явище, має свою внутрішню будову, складається з певних елементів. Структуру кваліфікації утворюють ті ж елементи, які входять у структуру будь-якої людської діяльності. Це її об'єкт, суб'єкт та зміст

Об'єкт кримінально-правової кваліфікації

Таким об'єктом є те, на що спрямована відповідна діяльність, що підлягає оцінці з точки зору кримінального закону.

Було б неточно визнавати об'єктом кваліфікації злочин. Адже про те, що таке діяння є злочином, можна говорити лише тоді, коли процес кваліфікації завершений і зроблено висновок, що має місце посягання, передбачене певною забороняючою нормою кримінального закону. Кримінально-правовій оцінці піддаються не лише злочинні посягання, а й інші діяння, які чимось схожі зі злочинами. У сферу уваги органів, які здійснюють кваліфікацію, останні входять тому, що мають ряд ознак, спільних із злочинами. Вони можуть бути формально передбачені кримінальним законом; бути об'єктивно суспільно небезпечними у зв'язку із заподіянням істотної шкоди правоохоронюваним інтересам; характеризуватися умислом на заподіяння великої шкоди; вчинятися з мотивом чи метою, які характерні для злочинів.

Узагальнено ж об'єктом кваліфікації можна назвати діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці.

Суб'єкт кримінально-правової кваліфікації

Ще однією складовою структури кримінально-правової кваліфікації є її суб'єкт. Суб'єкт кваліфікації — це той, хто здійснює кримінально-правову оцінку діяння

Суб'єкти виділяються та класифікуються залежно від їх повноважень щодо кримінально-правової оцінки скоєного та правових наслідків кваліфікації. Класифікувати суб'єктів кримінально-правової кваліфікації видається доцільним з врахуванням:

- правового значення їхньої оціночної діяльності, тобто на тих, оцінка яких тягне за собою правові наслідки та тих, оцінка якими певних діянь правового значення не має;

- того, чиї діяння підлягають оцінці — інших осіб, чи свої власні і відповідно правові наслідки кваліфікації настають для інших осіб, чи для визначення своїх власних прав та обов'язків;

- чи повинні офіційні державні органи реагувати на запропоновану кримінально-правову оцінку.

Для того, щоб віднести тих чи інших суб'єктів кримінально-правової кваліфікації до певної класифікаційної групи слід дати характеристику кожного з них. Розпочати її доцільно з суб'єктів офіційної кваліфікації. Поняття суб'єктів офіційної кваліфікації в цілому не викликає дискусій. Однак окремі моменти все ж слід уточнити, оскільки деякі висловлені в літературі положення видаються спірними.

Перше зауваження стосується того, наскільки вдало визнавати суб'єктами офіційної кваліфікації окремих осіб? Видається, що точніше у цьому випадку говорити, що такими суб'єктами виступають не особи — працівники правоохоронних органів, судів, а самі такі органи. Підстави для такого розуміння дає кримінально-процесуальне законодавство. Обов'язок кваліфікації покладається на відповідні органи, у КПК визначаються межі повноважень щодо кваліфікації не окремих осіб, а органів, що здійснюють провадження на певних стадіях кримінального процесу. Окремі ж працівники таких органів здійснюють кваліфікацію, лише в тій частині, яка полягає в розумовій, логічній діяльності.

Наступне положення стосується того, які ж саме державні органи є суб'єктами кримінально-правової кваліфікації. В літературі висловлюється думка, що "кваліфікувати офіційно якусь дію як злочинну дозволено лише суду, про що чітко вказано в ст. 62 Конституції України: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду"[2]. Видається, що підстав для категоричного висновку, відповідно з яким суд є єдиним суб'єктом