Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Новенька та інші історії 📚 - Українською

Читати книгу - "Новенька та інші історії"

347
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Новенька та інші історії" автора Оксана Сайко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 29
Перейти на сторінку:

— Це ти себе, може, маєш на увазі? Розслабся! Ти не в моєму смаку!

Одного дня Андрій Горохівський приніс нового футбольного м’яча. Хлопці вирішили його випробувати й влаштували на майданчику справжню футбольну гру. Час від часу крізь відчинені навстіж вікна нашого класу, розташованого на першому поверсі, звідти долинали їхні вигуки. Наталка, всівшись на підвіконня, спостерігала за їхньою грою.

— А ось і наша Катька… Де Клименко, там і вона… Ось, м’яча подає… Підлиза! Але це ж треба так вміти прикидатися, наче її страшенно цікавить футбол, — коментувала Наталка, жмурячись від весняного сонця.

— Вона просто вболіває за Клименка, — відказала я.

— Та ні, не просто! Вона навіть встряває у якісь там суперечки! Можна подумати, що щось у цьому тямить…

Пролунав дзвінок, з майданчика почувся вигук невдоволення — видно, хлопцям не хотілося переривати гру.

— Ого! Оце так сила! — раптом захоплено вигукнула Наталка. А за мить усі здригнулися від звуку розбитого скла. М’яч безжально поцілив у вікно нашого класу.

— Оце так Клименко… — прошепотіла Наталка.

За якусь хвилю разом з учителем хімії до класу увійшла наша керівничка Олена Павлівна. Її опущені й міцно стулені вуста не віщували нічого доброго.

Ми схопилися з місця та так і залишилися стояти.

— Хто? — спитала вона, обвівши суворим поглядом увесь клас.

Усі мовчали, потупивши погляд. Чути було лише тріпотіння крил горобця, що влетів крізь розбиту шибу.

— Ще раз запитую: хто розбив вікно? Знаю, що хлопці грали в м’яча перед вікнами. Клименко, Васюченко, Горохівський… Хто там ще був? І врешті, хтось із вас буде справжнім чоловіком та зізнається?

Усі мовчали. Напруга з кожною хвилею наростала, здавалося, от-от станеться якийсь вибух. І раптом тишу прорізало оте ледь чутне й ніжне…

— Це я…

Усі аж здригнулися — не так від несподіванки, як від здивування.

— Хто? — перепитала керівничка.

— Я, — вже впевненіше повторила Катька.

— Ти?.. — здавалося, Олена Павлівна була здивована не менше.

— Так, вибачте, це я винна. Я була разом з хлопцями… Я дуже люблю футбол… Таку подачу зробила… Не розрахувала сили, а ще біля вікон…

Олена Павлівна лише важко зітхнула:

— Гаразд, Катерино, давай сюди щоденника. Зайдеш за ним після уроків до учительської, тоді й поговоримо, — зронила вона і вийшла з класу.



Після останнього уроку ніхто не розходився. Усі були збентежені тим, що відбулося. Завжди кумедна невдаха Катька, з якої усі підсміювалися, тепер здавалася героєм, так, наче вчинила справжній подвиг.

— Ти здуріла? Нащо ти це зробила? — накинулася на неї Наталка, тільки-но за вчителем зачинилися двері. — Я ж бачила, це не ти зробила! Нащо тобі неприємності?

Катька байдуже стенула плечем:

— Нічого особливого. Усі ж і так звикли, що зі мною відбуваються всілякі неприємності. Що тут такого? Нічого нового…

— Ти хотіла вигородити Клименка? — тихо запитала я, але те почули усі. — Оце так любов…

Катька знову стенула плечем, ні на кого не дивлячись.

— А хто тебе просив про це? — спалахнувши, озвався нарешті Васька Клименко, вперше за весь час. — Ти цілком дурепа? В яке ти становище мене поставила? Хотіла принизити мене перед усіма? Показати, що я такий нікчемний пацан? Який дозволить, щоб якесь дівчисько за нього віддувалося? Так?

Катька на те не зронила ні слова, тільки пильно й якось дивно подивилася йому в очі.

— Та розслабся ти, Васько, — заговорив його друг, Андрій Горохівський, з поблажливою посмішкою плескаючи його по плечах. — Тобі то що? І батьків у школу не викликатимуть, і за розбите скло платити не доведеться… Це ж Катька! Тобі пощастило, а ти злишся через дурниці!

— Стули патякало, бо я тебе стулю! — відштовхнувши його, похмуро процідив Васька, аж той не втримався на ногах і сів за парту.

Клименко закинув на плече сумку і швидко вийшов з класу. А за якийсь час ввійшла Олена Павлівна і мовчки віддала Катьці щоденник. Усі зрозуміли, що Васька зізнався.

Після цього випадку наше ставлення до Катьки помітно змінилося. І хоч з її кумедних відповідей на уроках ми й далі реготали, а проте вже ніхто не наважувався з неї глумитися, як раніше. І мабуть, не тільки через те, що побоювалися Васьки Клименка, в поведінці якого вже наче вчувалася якась безмовна повага до Катьки. Можливо, ми усі щось таки зрозуміли? Принаймні я збагнула, що досі зовсім не знала Катьки. Навіть того, що вона любить футбол.

Дівчача дружба

Ми з Маринкою завжди були подругами-нерозлийвода, ще від першого класу. Ніхто нас і уявити не міг зосібна. Разом сидимо за партою, разом повертаємось зі школи, разом готуємо уроки, разом ходимо на прогулянки, в кіно й на театральний гурток… І навіть школу прогулюємо разом, хоч це й трапляється дуже рідко.

Такій дружбі справді міг позаздрити кожен. Навіть наша класна керівничка якось зауважила, що таких подруг, як ми, не завжди зустрінеш. І зовсім не тому, що мешкаємо в одному мікрорайоні, на одній вулиці, в одному будинку і навіть в одному під’їзді. Не тому, що наші батьки теж дружать між собою і часто ходять одне до одного в гості. Просто нам з Маринкою удвох легко й цікаво. Ми можемо без кінця про щось теревенити, жартувати, сміятися з будь-якої дурнички, і нам ніколи не буває нудно.

Між нами ніколи не було жодних таємниць. Ми завжди розповідали одна одній про все на світі. Але з чого і коли це почалося? Це почалося, коли Марина на уроці фізики раптом зашепотіла до мене:

— Поглянь, он бачиш Микитенка? Бачиш, як зирить сюди? Просто очей не відводить!

— А чого б то? — не зрозуміла я.

1 ... 7 8 9 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новенька та інші історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новенька та інші історії"