Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Новенька та інші історії 📚 - Українською

Читати книгу - "Новенька та інші історії"

347
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Новенька та інші історії" автора Оксана Сайко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 29
Перейти на сторінку:

Маринка захихотіла:

— Та воно все зрозуміло! Того хіба що сліпий не побачить! Він закоханий!

«Закоханий? А в кого? Мабуть, у Маринку, таки напевно в Маринку — вона ж найвродливіша у нашому класі», — промайнула у мене думка.

Відколи ми помітили, як Микитенко зиркає у наш бік, у нас з’явилася нова розвага. Ми потай спостерігали за ним, підсміювалися, будували різні версії його наступних вчинків… Навіть про це й не підозрюючи, Сергій перетворився на об’єкт наших жартів. Ніхто не розумів, чого це ні сіло ні впало ми пирскали на уроках від нестримного сміху. Нам приносило неабияку втіху, коли, приміром, він підходив і просив у нас зошита, щоби списати геометрію чи хімію, запитував, котра година чи який наступний урок… Маринка розповідала мені, як хтось щовечора пізно телефонує їй на домашній телефон, довго мовчить та й дихає у слухавку… За її версією, наступним кроком закоханого мали стати підкинуті записки або квіти під дверима квартири.

— Це ж як гарно, Маринко! — шепотіла я у захваті. — Як гарно, коли хтось у тебе закохується!

У відповідь Маринка лише байдуже знизувала плечем і хихотіла.



У Сергія Микитенка багато хто з наших дівчат був таємно закоханий. Та це й не дивно. Адже він був найкращим спортсменом у нашому класі, гордістю усієї школи, він завжди перемагав на спортивних змаганнях з легкої атлетики, а крім того, Сергій грав на гітарі та й взагалі був дуже симпатичним хлопцем.

— Скажи, невже тобі до нього справді байдуже? — намагалася я випитати в Маринки. — Невже він тобі не подобається аніскільки?

— Я над цим поки що не замислювалась. Мені просто дуже весело і не більше! — безтурботно відказувала Маринка.

Одного дня Микитенко не прийшов у школу. Помітивши, що його місце за партою порожнє, я засумувала. Весь шкільний день я мучилася відчуттям, що мені чогось не вистачає.

Сергій не приходив у школу цілісінький тиждень. Хтось із його друзів сказав, що він захворів. Я відчувала нудьгу. Не бачити його стільки часу виявилось для мене просто нестерпно. Я пригадувала його обличчя, яскраві моменти його розмов і жестів, те, як він грав у шкільному дворі на гітарі чи вдаряв рукою м’яча… Як, напівлежачи за партою, зиркав на Маринку, якій було до нього цілком байдуже… Я стала неуважною до всього і з геометрії отримала надто низький бал.

— Та що з тобою таке? — якось не витримала Маринка. — Я ж бачу, щось сталося! Ти мусиш мені усе розповісти! І то негайно!

Важко зітхнувши, я розповіла їй усе і навіть дала почитати вірша, присвяченого Сергієві, якого днями написала у меланхолійному сумовитому настрої. Ми ж з Маринкою були найкращі подруги, і таємниць між нами бути не могло.

— Ні, ти таки з’їхала з глузду! Закохатися? Отак ні сіло ні впало? В Микитенка? У хлопця, який закоханий в мене? Ти розумієш, що це безглуздя? — обурено вигукувала Маринка.

І я з нею погоджувалась. Так, авжеж, це повне безглуздя, вкотре вже я закохувалася без жодної надії на взаємність, прирікаючи себе лише на смуток. Але що я могла з собою вдіяти?

Наступного дня, коли я увійшла до класу, перше, що побачила, — натовп однокласників біля дошки, який гучно над чимось підсміювався. Петро Мацюк, найкращий декламатор у нашому класі, стоячи на вчительському стільці, уголос читав мого вірша. Помітивши мене, усі позмовкали. Маринка розгублено всміхнулася, Сергій Микитенко, не дивлячись ні на кого, поволі підходив до Мацюка. Я спалахнула і вибігла з класу. Сховавшись у гардеробній, дала волю сльозам.

— Галко, ти тут? — почула я за якийсь час голос Маринки.

— Як ти могла? Як?.. — схлипнула я.

— Та я ні в чому не винувата! Це все Петро Мацюк! То він знайшов учора під нашою партою аркуш паперу з твоїм віршем. Ти його загубила… Це він сказав перед усім класом, що має любовну лірику, присвячену Микитенку, й почав читати…

— Але ж ти могла йому перешкодити!.. А ти цього не зробила! Ти стояла і слухала з усіма, а може, й сміялася, як усі!..

— Ні!.. Я ж не знала… Я думала, він просто жартує… Це ж був просто жарт… Я ж не знала, що він усім відкриє, хто автор і кому цей вірш написано!

— Тепер увесь клас буде насміхатися з мене!.. — з розпачу я жбурнула куртку з вішака на підлогу й знову заплакала.

— Не буде ніхто насміхатися, — почула я раптом голос і здригнулася. Вмить мені захотілося кудись втекти або, ще краще, провалитись крізь землю. Я бачила лише кінчики його черевиків, не наважуючись поглянути йому в обличчя.

— Маринко, залиши нас, — попросив Микитенко. У відповідь вона пхикнула і, швидко зацокавши підборами, гримнула дверима гардеробної.

— Ніхто не буде насміхатися, — повторив Сергій, не посміє. — А за свій жарт Мацюк вже отримав, довго пам’ятатиме.

Я намагалася щось заперечити йому, та він не дав мені промовити й слова.

— А знаєш, Галко, я навіть радий, що Маринка не завадила Мацюкові. Принаймні, тепер я все знаю. А я думав, що ти на мене жодної уваги не звертаєш, так собі, смієшся з Маринкою… Ти ж мені вже давно подобаєшся… Я просто не наважувався тобі про це сказати, думав, нема жодних шансів…

Так після того випадку й розпочалася наша із Сергієм дружба. Тільки з Маринкою стосунки дещо охололи, вона почала мене уникати. З того приводу тепер часто доводиться чути: «От тобі й маєш, а такі подруги були, нерозлийвода! Видно, не буває дівчачої дружби». Та мені байдуже, що там говорять, мені здається, що все у нас із Маринкою буде, як раніше. Навіть мама сказала, що іноді якесь непорозуміння чи сварка згодом тільки зміцнюють дружбу. А ще ми ніколи не вміли надовго ображатись одна на одну…

Конкурс краси
1 ... 8 9 10 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новенька та інші історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новенька та інші історії"