Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зневажаючи закон 📚 - Українською

Читати книгу - "Зневажаючи закон"

373
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зневажаючи закон" автора Ганна Клодзіньська. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 53
Перейти на сторінку:
справи та особистий комфорт.

Добре-таки було, що він і досі не повернувся. Моніка могла поніжитися в теплій воді, вкритій ароматною піною, — закордонних парфумів у неї не бракувало; потім вона зателефонує котрійсь подрузі, довго розмовлятиме, попиваючи каву, не побоюючись, що Яцек нервує, бо йому ж завжди «негайно потрібний телефон»… Спокійний, вільний вечір. Це було дуже добре.

Моніка замкнула гараж, пішла до дверей. Так званої хатньої робітниці в цей пізній час, без сумніву, вже не було; Моніка навіть зраділа, бо хотілося лишитися самій. У поштовій скриньці на дверях щось біліло. Моніка вийняла пошту: листівки, рахунок за телефон, кілька листів до Яцека. І адресований на її ім'я конверт, надписаний незнайомою рукою. Зацікавлена Моніка ввійшла до хати, запалила світло у холі й кабінеті чоловіка, потім — у їдальні, бо їй подобалося, коли в усіх кімнатах видно, — це створювало почуття безпеки.

Знявши плаща, вона поклала рукавички під дзеркалом і попрямувала до кабінету, прихопивши з собою листи. Кореспонденцію чоловіка й рахунок Моніка притиснула бронзовим прес-пап'є, тоді сіла й почала оглядати «свого» листа. Літери великі й виразні, марки немає — отже, відправник сам укинув його до скриньки на дверях. Пальці намацали всередині якісь цупкі картки. Що ж це може бути? Найпростіше, звичайно, було б розпечатати, але їй хотілось трохи побавитися, спробувати вгадати, що в тому конверті.

Врешті ця гра їй набридла, й жінка рішуче розпечатала конверт. На стіл випали фотознімки і два аркушики, списані тією-таки рукою, що й адреса. Моніка подивилась на знімок, що впав зверху… І, ще не зрозумівши, що сталося, відчула, наче їй снігом сипонуло за шкіру, а серце нестримно закалатало у грудях.

— Не може бути! — жахнулася вона. — Це ж…

Ретельний огляд знімків позбавив останніх сумнівів. На фотографіях була вона, Моніка Кропінська, в цілком недвозначній ситуації. Замість одягу тіло Моніки оповивали чоловічі руки, а молодик, який паче зумисне дивився просто на фотографа, був Казимиром. На додаток ці найінтимніші сцени відбувалися саме тут, у її квартирі, в спальні, на тахті. В об'єктив потрапив навіть ріжок картини, що висіла на бічній стіні, частина шафи й гарна лампа з алебастровим абажуром на столику біля дивана. Наче підкреслюючи відповідний настрій цієї сцени, збоку лампи стояли два келихи.

А головне — і це було найгірше! — знімок аж ніяк не був спритним фотомонтажем. Моніка чудово знала, що подібні сценки в її власній домівці повторювалися не раз і не двічі. Але ж вона бувала наодинці з Казимиром. Наодинці! Призначаючи побачення, вона старанно дбала про те, щоб удома нікого не було — ні Яцека, ні родичів або знайомих, ані хатньої робітниці.

Як же так? Що сталося?.. Раптом вона згадала про аркушики. Відправник писав:


«Шановна пані! Ви безсумнівно впізнали, хто зображений на знімках. Отже, викладу свої вимоги щиро й відверто: як перший внесок маю отримати сто тисяч злотих, до того ж — тільки банкноти, що вже були в обігу; попереджаю — підробку помічу відразу. Гроші покладіть у целофановий пакет, зав'яжіть його, а потім найближчої середи або четверга, тобто двадцять другого чи двадцять третього квітня, привезіть до кафе «Гетьманського» в Вілянуві. Точніше, Ви повинні під'їхати до кав'ярні й припаркувати машину. Після цього підійти до найближчої лави на алеї, що веде до палацу. Пакет з грошима покласти під лаву. Якщо на цю мить поряд виявиться сторонній, заждіть у машині, поки він піде. Пакет покладіть непомітно, — підкреслюю, непомітно, — бо якщо він потрапить до чужих рук, це коштуватиме Вам ще стільки ж. Отже, непомітно поклавши пакет, не озираючись, ідіть до машини і негайно їдьте звідти. Другий — останній — внесок на таку ж суму хочу отримати в червні, коли саме — повідомлю окремо. Отримавши його, надішлю Вам негативи знімків, до того ж — усіх, бо маю ще чотири подібні. Навряд чи мушу попереджати, що у випадку, коли Ви повідомите про це міліцію, прокуратуру чи навіть когось із знайомих, то я, зрозуміло, грошей не отримаю, однак знімки негайно будуть покладені на письмовий стіл Вашого чоловіка в установі, де він працює, та ще й так, щоб їх могли побачити секретарка, прибиральниця й ще дехто. Я настільки добре знаю Вашого чоловіка, що міг би досить точно передбачити час вашого розлучення, якщо не отримаю грошей».


Повільно й уважно, слово за словом, Моніка перечитала листа. Найбільше її вразила не сума, а вислів «знаю Вашого чоловіка»… Отже, це хтось із друзів Яцека! Але ж як, яким чином?..

Задзвонив телефон, і вона здригнулася від несподіванки. Краще за все було б не брати трубки, але могло статися, що то Яцек. Може, він уже знає? Довелося відповісти.

— Мошко, ти сама вдома? — збуджено прошепотів у трубці голос Казимира. Діставши підтвердження, він повідомив — Уявляєш — я знайшов у скриньці…

— Отже, ти теж?

Казик волів не говорити про це по телефону, прохав, щоб вона негайно прийшла до найближчого кафе, якщо, звичайно, ніхто не заважає. Моніка вдяглась, поклала до сумочки конверт з листом і знімками й вийшла з дому. За кільканадцять хвилин до її столика підсів захеканий Казик.

— Довелося бігти, бо «опеля» саме немає, а спіймати таксі не зміг…

Діставши з кишені такого ж конверта, Казимир, озираючись навколо, показав знімки. Вони були ідентичні, але змістом лист трохи різнився: від Казимира шантажист вимагав усього двадцять тисяч, бо знав, мабуть, фінансові можливості адресата. А ось дата, місце і спосіб доставки грошей співпадали повністю.

— Слухай, ти не підозрюєш нікого із знайомих чоловіка? — знервовано запитав він, висипавши половину цукру повз чашку з кавою.

— Ні. Треба подумати. Більш за все мене дивує, яким чином зроблені ці знімки!

Казик певний час напружено щось обдумував, потім відповів:

— Власне кажучи, є лише одна можливість. Людина, яка буває у вашому домі, непомітно приховала апарат десь у спальні.

— Хіба ж фотоапарат здатний самотужки знімати? Це ж тобі не бомба з годинниковим пристроєм! — роздратовано вигукнула вона й відразу ж урвала, бо Казик застережливо приклав пальця до вуст.

— Я не

1 ... 7 8 9 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зневажаючи закон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зневажаючи закон"