Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Небезпечнi мандри 📚 - Українською

Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

375
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Небезпечнi мандри" автора Річард Адамс. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 127
Перейти на сторінку:
Покликав Фрітх: «Скажи, друже, чи не бачив ти Ель-аграйри? Я шукаю його, щоб дати йому подарунок». — «Ні, — відказав Ель-аграйра, не вилазячи з нори, — я його не бачив. Він далеко. Він не мiг прийти». А Фрітх йому: «То вилізь ти з тієї нори, і я поблагословлю тебе замість нього». — «Не можу, — на те йому Ель-аграйра, — ніколи мені. Лисиця й ласиця йдуть сюди. Як хочеш благословити мене, то поблагослови мій задок, він якраз стирчить із нори», Всі кролі колись та чули цю історію раніше: чи зимовими ночами, коли холодний протяг забирається в найглибші нори й крижана волога осідає у виямках нижче їхніх лігв, а чи літніми вечорами, лежачи в траві під квітучим глодом чи бузиною. Оповідач із Кульбаби й справді був добрий — навіть Чашечка забув про втому й небезпеку, цілком перейнявшись натомість духом великої незнищенності кролячого роду. З них кожен цієї хвилини мав себе за самого Ель-аграйру, який міг собі дозволити бути зухвалим із паном Фрітхом.

— І тоді, — розповідав далі Кульбаба, — Фрітх полюбив Ель-аграйру ще дужче — за його винахідливість і за те, що не хотів здаватись, навіть коли думав, що лисиця й ласиця ось-ось нападуть на нього. І він сказав: «Гаразд, я поблагословлю твій задок, що стирчить із нори. Задок, будь навіки сильний і прудкий і остерігай, рятуй життя своєму господарю. Хай буде так!» Він ще й не договорив, як Ель-аграйрин хвіст ураз став білий-білий, заблищав зорею, а задні ноги витяглися в довжину й зробилися дужі-дужі. Ель-аграйра як забарабанив ними по пагорку, то всі яблучки посипалися із стебел додолу. Вискочив він з нори та як рвоне по схилу — прудкіш за будь-якого звіра. А Фрітх йому навздогін: «Чуєш, Ель-аграйро? Твій народ не правитиме світом, бо я того не бажаю. Цілий світ буде твоїм ворогом, Князю о Тисячі Ворогів, і хто тільки спопаде тебе, той і вб’є. Та спершу хай лишень твої вороги тебе спіймають — тебе, що риє нори, має чулі вуха й легкі ноги, князя, якого не захопити зненацька. Будь хитрим, невичерпним на витівки, і твій народ ніколи не згине». І Ель-аграйра зрозумів, що Фрітх йому друг, дарма що не терпить зухвальства.

І відтоді щовечора, коли Фрітх, натрудившись за день, відпочиває край неба, Ель-аграйра із дітьми і з дітей його дітьми виходить із нір, щоб попастися та погратися перед Фрітховим лицем, бо вони його друзі, а він пообіцяв їм, що народ кролячий ніколи не згине.

7. ЛЕНДРI Й РIЧКА

Коли Кульбаба замовк, Жолудь, що сидів скраю з підвітряного боку, раптом здригнувся й сів на задні лапи, нашорошивши вуха й принюхуючись. Той дивний, бридкий запах став тепер ще чутніший, і за хвилину всі почули недалеко чиюсь незграбну ходу. Зненацька на другому кінці стежки з папороті виткнулась довгаста, схожа на собачу голова з чорними та білими смугами. Оскалена морда була при самій землі. Далі вгадувались могутні лапи й волохате чорне тіло. Хитрі й хижі очі втупилися в кролів. Довгенько воно так дивилося на них, а вони без звуку, не ворушачись, — на нього. Й тоді Кучма, що сидів найближче до стежки, крутнувся й побіг назад поміж товаришів.

— Це лендрі, — пробурмотів він. — Він може зачепити нас, а може — й ні, та краще з ним не жартувати. Забираймося геть!

Усі кинулися за ним і дуже скоро вибігли на іншу, паралельну стежку. Кучма щодуху дременув по ній. Ліщина з рештою намагався не відставати, а Чашечка шкандибав позаду — страх гнав його вперед, хоч як боліла лапка.

Ось уже перебігли дубовий гайок, поворот стежки. Й тут Ліщина став як укопаний, сів на задні лапи. Просто перед ним Кучма й Кульбаба сиділи на самісінькому краю крутого берега, а внизу біг потік. Насправді то була річечка Енборн, метрів чотири-п’ять завширшки й до метра завглибшки завдяки весняним дощам, але кролям вона здавалася величезною, такої річки вони й не уявляли собі. Місяць уже майже зайшов, стало темніше, але вони розрізняли тьмяне мерехтіння води й невиразні обриси вільх на тому березі.

Кролі надбігали один за одним і мовчки витріщалися на воду. Дув холодний вітерець, і дехто почав тремтіти.

— Оце так несподіванка, Ліщино! — заговорив зрештою Кучма. — Чи ти, може, знав, що вийдемо до великої води, коли повів нас у ліс?

У стомленому мозку Ліщини майнуло, що з Кучмою, мабуть, буде морока. Звісно, він ніякий не боягуз, але покладатися на нього можна тільки тоді, коли він знає чітко, що й для чого треба робити. Збентеження для Кучми було гірше за небезпеку, а коли він збентежиться, то й розлютиться. Напередодні пророцтво П’ятого стривожило його, і спересердя він посварився з Треарою, вийшов з Оусли. Потім уже на місці збору він завагався, чи варто покидати колонію, але, як на те нагодився капітан Падуб, довелося битися з ватажком Оусли й лишився єдиний вихід — тікати. Нині перед річкою Кучмина впевненість захиталася знов, і якщо він, Ліщина, не зміцнить якось тієї його впевненості, буде біда!

— Вже й не знаю, Кучмо, як ми б викрутилися допіру без тебе, — сказав він. — Що ж то був за звір? Чи він порозривав би нас?

— То лендрі, — відповів Кучма. — Я чув про них в Оуслі. По-справжньому вони не небезпечні. Кроля, що біжить, лендрі не спіймає, а тхне він так, що здаля почуєш запах. Кумедні вони. Дехто з кролів жив просто в них на голові, й нічого їм лендрі не зробили. Але все одно краще їх обходити. Лендрі можуть докопатися до кролячого виводка, а як де натраплять на пораненого кроля, то прикінчать. Вони — з Тисячі Ворогів, безперечно. Я не впізнав його за запахом, бо запах був мені незнайомий.

— Перш ніж натрапити на нас, він когось загриз, — сказав Ожина, здригаючись. — Я бачив кров на його морді.

— Може, пацюка чи фазанячий виводок. Це ще наше щастя, що він якраз був наситився, а то б він повертався швидше. Справді, ми

1 ... 7 8 9 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпечнi мандри», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпечнi мандри"