Читати книгу - "Фанданґо, Олександр Грін"

— Всі дорослі — діти, — сказав йому Бам-Ґран досить чітко, так що я розчув ті слова; потім, зрозумівши по моєму обличчю, що я розчув, він нахилився до мене та заглядаючи в очі лезом своїх блискучих зіниць, шепнув:

Так м’яко, так вишукано пожартував він, лише пожартував, звичайно, але мені немовби міцно потисли руку, і я, з калатаючим серцем, не звернувши навіть уваги, наскільки сміливо та легко він надав своїм дивним натяком особливого змісту віршу Гейне, — зміст якого безмежний, — спромігся лишень мовити:

— Правда? Що хотіли ви цим виразити?

— Ми знаємо дещо, — сказав він звичайним своїм голосом. — Отже, приступайте, кабальєро!

Ледве цей настрій, оцей момент, подібний до несподіваного бриніння струни, завмер серед метушні, що піднялася навколо тюків, як я був знову занурений у свою справу, уважно слухаючи уривчасті слова Бам-Ґрана. Він говорив про поспішність свого від’їзду, вибачаючись, що привіз менше, ніж це було можливо. Тим часом руки іспанців, зі зграбністю котячих лап, піднялися з-під плащів, блиснувши вузькими ножами; повернувши тюки, вони порозрізали мотузки, потім швидко розпороли шкіру й полотно. Запанувала тиша. Глядачі юрбилися навколо, чекаючи, що ж буде. Тільки й чутно було, як за дверима сусідньої кімнати телеграфічно тріскотить друкарська машинка під похмурою, до всього байдужою рукою.

На цей момент зала вже була настільки набита клієнтами й службовцями КУБУ, що бачити, що відбувається могли лише ті, хто стояв попереду. Вже іспанці вийняли з тюка коробки з темними, короткими свічками.

— Ось! — сказав Бам-Ґран, беручи одну свічку і вправно запалюючи її. — Це ароматичні свічки для освіження повітря!

Сухою, блідою рукою підняв він вогника, і по просмерділій поганим тютюном залі війнуло тонкими пахощами, схожими на духмяне тепло саду. Багато хто засміялися, але тінь здивування лягла на деякі вчені фізіономії. Не розчувши мого перекладу, ці люди сказали:

— А, свічки, це добре! Мабуть, буде й мило! — однак по більшості облич ковзнуло розчарування.

— Якщо всі подарунки такі… — сказав сивий чоловік із червоним носом парубкові, що стояв, схрестивши руки, розчервонілий од надміру похмурості, — то що ж це?

Юнак презирливо зіщулив очі та сказав:

— Отож…

Тим часом робота посувалася жваво. Ще три тюки розповзлися під порухами гострих ножів. З’явилися відрізи чудового кольорового шовку, візерунчатий серпанок, білі панами, сукно й фланель, панчохи, рукавички, мережива та багато інших матерій, побачивши колір і блиск яких, я міг тільки здогадатися, що вони найкращої якості. Розрізаючи тюка, іспанці брали відріз або зразок, розгортали його та опускали до ніг. Із шелестом, одна за одною перетікали зі смаглявих їхніх рук тканини, і незабаром утворилася гора, наче у магазині, коли прикажчики викидають на прилавок все нові й нові зразки. Нарешті матерії скінчилися. Лопнули, впали мотузки нового тюка, і я побачив морські раковини, що розсипалися зі сухим стукотом; за ними посипалися червоні й білі корали.

Я аж відступив, настільки гарні були ці квіти дна морського серед складок шовку й полотна, — вони зберігали блиск підводного променю, що пронизує зелену воду. Вже стало смеркатися, у залі засвітили електрику, яка змусила ще більше блищати купи подарунків.

— Це — рідкісні раковини, — сказав Бам-Ґран, — і нам буде дуже приємно, якщо ви візьмете їх на згадку про наші відвідини та про океан, що отам, далеко!.. Він звернувся до помічників, жестом кваплячи їх:

— Швидше, кабальєро! Не затримуйте враження! Сеньйоре Каур, перекажіть товариству, що п’ятдесят гітар і стільки ж мандолін доставлено нами; ось ми зараз покажемо вам зразки.

Тепер шість найбільших і найдовших тюків було поставлено перед нами на підмостка; розгорнувши, іспанці оголили пальмове дерево тонких, міцних ящиків і обережно зламали їх. Там, перекладені вовняною ватою, лежали нові інструменти. Виймаючи гітари, одну за одною, обережно, наче сплячих дітей, іспанці витирали їх шовковими хустками, ставлячи потім біля столу чи опускаючи на купу кольорових матерій. Але скоро вже нема куди було класти, як лишень одну на другу, і довелося прохати глядачів розступитися. Грифи, а також деки гітар кольору темної сигари були прикрашені перламутровою інкрустацією, а де-не-де й золотою тонкою різьбою.

Поки з ними возилися, стояв примарний дзенькіт; іноді поштовх гітари об дерево зводив цей безладний передзвін у ніжний акорд.

Невдовзі з’явилися й мандоліни, також прикрашені перламутром і золотом. Мандоліни, поширюючи кругом мимовільний та гострий металевий дзенькіт од поруху людей, що торкалися їх, зайняли весь стіл і весь простір під ним. Роботу цю було закінчено доволі нескоро, так що я мав час подивитися в обличчя членам комісії та збагнути їхній вкрай напружений стан.

Справді, те, що відбувалося, стало набувати характеру драматичної сцени з сильним декоративним елементом. Канцелярія, короваї хліба, гітари, херес, телефони, апельсини, друкарські машинки, шовки й аромати, валянки й оксамитові плащі, олія й корали утворили на наших очах дивно дегустовану суміш, зневажаючу сірість установи бринінням струн, зі звуками іноземної мови, що нагадула про теплу країну. Делегація ввійшла в КУБУ, наче гребінь у волосся, утворивши хай недовготривалий, але яскравий і незвичний центр уваги, в той час, як центри адміністративний і продовольчий мимоволі уступали прибульцеві першість і характер жесту. Тепер господарями становища були оці церемонні смагляві оригінали, і гостинність не дозволяла навіть і найлегшого натяку на бажання припинити дійство, що стало апофеозом безпосередності й розкинуло строкатий свій табір у канцелярії «громадського постачання». Всупереч заведеному, робочий день став. Службовці посходилися звідусіль — із крамниць, приймалень, агентур, комор, паливного відділу, з лазні, перукарні,