Читати книгу - "Мiнiмакс - кишеньковий дракон, або День без батькiв, Анатолій Григорович Костецький"

— Звідки, звідки! — передражнив дракончик. — Звідти! — махнув хвостиком на яєчну шкаралупу, зметену Лізкою в невеличку купку.

— Невже з яєчка?! — не повірив Олег.

— А то ні! — усміхнувся Мінімакс. — Адже всі дракони з'являються з яєць: там наш початок і кінець.

Олег, усе ще не дуже вірячи драконові, нахилився й підняв шкаралупки.

Частина з них відразу розсипалася в його руках, але дві половинки, наче розрізані навпіл, були цілісінькі. Олег тихенько натис на одну — нічого! Тоді дужче… Теж нічого!..

Тоді він затис шкаралупку між долонями і здавив так, що аж почервонів від зусилля.

Мінімакс, який пильно спостерігав за хлопцем, хитрувато підморгнув Лізці і глузливо кинув:

— Дави, дави! Можеш навіть молотком вгатити чи під трактор покласти — все одно не розіб'єш! Адже це не проста шкаралупка, а _драконяча_.

Ні до молотка, ні до трактора Олег, зрозуміло, не вдався — видно, й справді шкаралупа була незвичайна. Він хотів був кинути її в сміття, як раптом на одній з половинок помітив червоний штамп, схожий на той, що ставлять на магазинних дієтичних яйцях.

Іншим разом це не привернуло б уваги хлопця. Але ж яйця кипіли! А Олег знав, що в окропі фарба змивається. На цій же шкаралупці штамп був, як новенький!

Олег уважно придивився до нього і голосно прочитав:

Дракон типу Мінімакс

Експериментальна серія

Інвентарний номер — 1

«Ну й ну! — подумав хлопчик. — Мабуть, і справді ця ящірка не обманює… А може, це наші кібернетики щось нове винайшли?! — блиснула думка. — Може, яйце випадково потрапило від них до курника Ізольди? Адже Інститут кібернетики не так уже й далеко від Круглика!.. Виходить, Мінімакс — штучний, а не справжній, така собі кібернетична іграшка».

Думка сподобалась Олегові, і він вирішив перевірити своє припущення.

— От я тобі дам «іграшка»! От я тобі перевірю! — аж скипів Мінімакс. — Ти гадаєш, я не знаю, про що ти подумав?!

Мінімакс випручався з Лізчиних рук і стрибнув Олегові на коліна.

— Ось, помацай! — дракончик тицьнув йому в руку свого колючого хвоста. — І тут!.. І ось тут!.. — він підставляв під Олегові тремтячі пальці то ніс, то крильця. — Краще, краще мацай! Ну як — пересвідчився!

Олег присоромлено мовчав. Він переконався: Мінімакс був живий-живісінький, справжній-справжнісінький!

— Ото ж бо й воно! — гордо мовив дракончик і, зістрибнувши з колін ошелешеного і враженого хлопця, повернувся до Лізки, яка нишком хихотіла в кулачок.

Олег здивувався: «Телепат! Думки читає!..» — і вирішив більше не сумніватися в існуванні дракона Мінімакса Першого.

— Ти переконав мене остаточно, — сказав він уголос і запитав: — А що означає цей напис?

— Дрібниці. Кожний тип дракона з'являється лише в одному примірнику. Він повертається на Землю…

— Як повертається? — перебив Олег.

— То вже наша, драконяча, справа, — ухилився від відповіді Мінімакс і повів далі: — Так-от, він повертається на Землю, бо тут наша прабатьківщина, і обертається на яйце. Потім новий дракон вилуплюється на світ, щоб пройти підготовчий період росту. Після цього він повертається додому. Там його перевіряють і, якщо він пройде всі необхідні випробування, його розмножують. У цьому дракони, між іншим, відрізняються від вас, людей, яких розмножують без попередніх випробувань: що вийде, те й вийде!..

Відверто кажучи, балачки Мінімакса образили Олега як представника людства. Якийсь там дракон, а ставить себе вище за людину! Як він, дурненький, не збагне: адже це прекрасно, що люди такі різні! Навіть уявити страшно, коли б їх спершу випробовували в одному примірнику, а тоді розмножували… Виходить, не сподобався комусь — знімай його з виробництва, а припав до смаку — живи в сотнях і тисячах! Ну й ну… Ще нароблять отаких, як Петько Психолог, — що тоді буде?!

При згадці про свого однолітка, сусіда по Круглику, Олег аж здригнувся, та відігнав від себе ці думки.

— Мінімаксе, а звідки ти так добре знаєш людей? — спитав Олег і вирішив про всяк випадок іще раз — останній! — закинути «наживку». — Чи не в Інституті кібернетики довідався?

Та дракончик «наживку» не ковтнув. Він презирливо зиркнув на Олега, усміхнувся його нескінченним і марним спробам розкрити таємницю, і відказав:

— Снився мені твій інститут!.. У вас там забавками займаються, а у нас — справи серйозні.

— Де — у вас?

— Звісно де — в сузір'ї Дракона!

— Де-де?! — в один голос перепитали брат і сестра.

— В сузір'ї Дракона! — повторив Мінімакс. — Там, де ми всі живемо. От ви, люди, живете на Землі, в Сонячній системі. А ми, дракони, мешкаємо на планеті Драконії, яка знаходиться у сузір'ї Дракона. Це — найменша планета сузір'я, вона дуже схожа на Землю. Ми там досить давно оселилися, хоч інкубаційний період виведення з яєць та підростання ми досі проходимо на Землі. Я вже казав: драконячий рід походить із Землі.

— От тепер зрозуміло! — полегшено зітхнув Олег. — Але все ж поясни: от ти щойно вилупився з яєчка, то звідки ти стільки знаєш?

— Необхідні знання нам переходять у спадок через гени від попереднього дракона. Ти чув про генетичний код?

— Щось чув… — відказав Олег, бо й справді чув від тата про це. Гени — такі невидимі штуки, які передаються дітям від батьків, тобто успадковуються. І саме завдяки генам, генетичному коду, діти мають чи то мамин колір очей, чи то ходу батька, а то й характер та зовнішність бабусі чи дідуся. Одне слово, гени — річ могутня, хоч і невидима. Без генів, як то кажуть, — і не туди, і не сюди…

— Максику, — лагідно звернулася до дракончика Лізка: вона вирішила називати його скорочено, — ти забув розказати про свою планету.

— Нічого