Читати книгу - "Кубанська Україна, Рінат Петрович Польовий"

Хвиля переселень з України, викликана положенням від 10 травня 1862 р., не спадала і в середині, і у другій половині 1860-х років. Окремі особи та групи по декілька десятків і навіть сотень козаків і селян із різних земель України домагались у влади переселення їх на Кавказ. Часто, не дочекавшись дозволу і не маючи відповідних документів та належних засобів пересування, знімалися з місця і рушали на Кавказ[69].

Законом від 29 квітня 1868 р.[70] переселенцям було надане право селитися і набувати власність у землях козацьких військ, не питаючи на те дозволу ні військового керівництва, ні станичної громади. Мешканці ж козацьких станиць отримали дозвіл здавати в оренду надані їм пайові наділи, передавати їх особам невійськового стану на термін юртового переділу. Козаки і селяни, що переселялися на Кубань, сплативши посаженну платню, набували право садибної осілості, можливість користуватися загальним із козаками вигоном для домашньої худоби, але без права на поземельний і громадський устрій, що належали козацькому стану.

Набувши можливість жити осіло в Кубанській області, селяни переважно українських і прилеглих до них губернійЗахідної та Центральної Росії рушили цілими тисячами на Кубань. Упродовж наступних 15 років загальна їх чисельність в області зросла до 250000, що становило 25%[71].

Незважаючи на земельну незабезпеченість і заходи уряду, спрямовані на обмеження припливу іногороднього населення до Кубанської області, потік переселенців із кожним роком зростав. Населення області у 1862 р. ледве перевищувало 392 тисячі осіб, з яких тільки 7,5 тисячі були невійськового стану. Через 34 роки населення збільшилося до 1882,5 тисячі осіб, поміж яких козаки ледве сягали 44%[72]. Таким чином, за 34 роки населення Кубанської області зросло на 1490500 осіб.

У 1860-х та на початку 1870-х років українських мігрантів на Кубані та Закубанні приваблювали вільні землі, невисокі ціни на них, низька орендна плата і водночас висока ціна робочої сили, а також закони, що дозволяли переселенцям селитися на військових землях. Крім того, переселенців з України приваблювала близькість Кубані, етнічна ідентичність і подібність географічних умов зі степовою Україною, міцні культурно-побутові і родинні зв’язки, принадність для українських козаків і селян козацького способу життя в “Чорноморській Січі” на “Кавказькій Україні”.

В урядових колах царської Росії існувала думка, що найкращими переселенцями є українці, насамперед полтавці та чернігівці. Не останню роль у формуванні такої думки відігравав той факт, що переселені у першій половині XIX століття на Кубань десятки тисяч українських козаків і селян не тільки перетворили до того не обжитий край на регіон із розвинутим господарством, а й зробили це в неймовірно важких умовах багаторічної Кавказької війни. “Цей нарід (українці)… приносить безсумнівну користь державі, якщо тільки скористатися розумно його природною схильністю бути основою заселення, майбутнього багатства і процвітання нових місць”[73]. Таким чином, Російська імперія успішно використала сотні тисяч переселенців з України як першопрохідців у неосвоєних чи малоосвоєних регіонах імперії.

Починаючи з 1809 р. і майже до кінця XIX ст., переважна більшість переселенців з України на Кубань прибувала з Лівобережної України. Починаючи з 1890-х років у переселенський потік втягуються вже й селяни Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній[74].

Згідно з переписом 1897 р., на Кубань з України переселилося іногородніх 377340 осіб. Найбільше до Кубанської області мігрувало жителів Харківської губернії – 114618 осіб, Полтавської – 89769, Катеринославської – 66014,Чернігівської – 44598, Таврійської – 21815, Херсонської – 18809, Київської – 18678, Подільської – 2583. Найменше переселенців дала Волинська губернія – 456 осіб[75]. Загалом із Лівобережної України на Кубань переселилося, згідно з даними перепису 1897 р., 248985 осіб, із трьох губерній Південної України (Херсонської, Таврійської і Катеринославської) мігрувало 106638 осіб. З Правобережної України на Кубань виїхало 21717 осіб.

Іногороднє населення Кубанської області становило 835507 осіб (крім емігрантів з іноземних держав), із них 377340 (45,16%) переселилося з 9 губерній України, а 354982 (42,48%) – з 41 губернії Росії. З Кубанської області і Чорноморської губернії було 87688 осіб (10,49%), решту становили переселенці з різних етнічно неросійських регіонів імперії. Слід врахувати, що ряд південних губерній і областей Росії в етнічному плані були російсько-українськими, а не суто російськими. Українці займали південні повіти Курської губернії, південну частину Воронезької губернії, західніокруги Донської області (Таганрозький, Ростовський і західна половина Черкаського повітів)[76]. Крім того,значна кількість українського населення мешкала в Терській області, Ставропольській та Астраханській губерніях.

З українських земель, що входили до складу Австро-Угорщини (Галичина, Закарпаття, Буковина), теж переселялись на Кубань українські мігранти.

Значну кількість переселенців дала Кубані Бессарабська губернія, де мешкало багато українського населення, особливо на північному заході (Хотинський повіт) і півдні (Аккерманський та Ізмаїльський повіти)[77]. Зокрема, у південно-східних повітах Бессарабії мешкало чимало нащадків запорозьких та задунайських