Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

- Ла, той самий,- поважно підтвердив капітан.- Через це ж мене й віддали з дому до Моравської Остравн.

- Так, частенько ми з вами бились. Але ви були дужчий за мене,- по-спортивному чесно визнав пан Бонді.

- Ja, таки був. А ви були таке хирляве хлоп’я, пане Бонді. І вам добряче перепадало від мене. Еге, добряче.

- Перепадало, що правда, то правда,- зворушено віддався спогадам Г. Х. Бонді.- Та сядьте, земляче! Я дуже радий, що ви згадали про мене. А як ви тут опинились?

Капітан ван Тох з гідністю сів у шкіряне крісло й поклав кашкета на підлогу.

- Приїхав відпочити, пане Бонді. Еге. Отак-то. That’s so. 38

- А пам’ятаєте,- все витав у спогадах пан Бонді,- як ви дражнили мене: «Свиняче вухо!»

- Ja,- сказав капітан і розчулено висякався в блакитну хусточку.- Ja, ja... Гарна пора була, хлопче. Та що вдієш, літа спливають... Тепер ми обидва старі люди і обидва капітани.

- Правда, ви капітан,- пригадав пан Бонді.- Хто б міг подумати! Capitain of long distances, 39 - адже так це називається?

- Yeah, sir. A Highseaer. East India and Pacific lines, sir. 40

- Гарна професія,- зітхнув пан Бонді.- Хоч сьогодні помінявся б із вами, капітане. Неодмінно розкажіть мені про себе.

- Атож, атож,- пожвавішай капітан.- Я б хотів дещо вам розповісти, пане Бонді. Дуже цікаве діло, друже.

Капітан ван Тох несподівапо озирнувся по кабінету.

- Ви чогось хочете, капітане?

- Ja. Ти пива не п’єш, пане Бонді? Я поки плив із Сурабайї, у мене все пересохло всередині.

Капітан почав шпортатись у просторій кишені штанів і вийняв звідти блакитну хусточку, полотняну торбинку з чимось, кисет із тютюном, ніж, компас і пачку грошей.

- Може, пошлеш когось по пиво? - сказав він.- Хоч би отого стюарда, що мене сюди до каюти завів.

Пан Бонді подзвонив.

- Не турбуйтеся, капітане. А поки що закуріть сигару.

Капітан узяв сигару з червоно-золотим поясочком і понюхав.

- Тютюн із Ломбока. Нічого не вдієш, там страшенні шахраї.

Потім, ужахнувши пана Бонді, розім’яв коштовну сигару в могутній долоні й набив тютюнового потертю люльку.

- Ja, Ломбок. Або Сумба.

Тим часом у дверях нечутно з’явився пан Повондра.

- Принесіть пива,- звелів пан Бонді.

Пан Повондра звів брови.

- Пива? Скільки?

- A gallon, 41 - буркнув капітан, кинув обгорілий сірник на килим і затоптав його ногою.- В Адені була страшенна спека, брате...Так у мене ось яка новина, пане Бонді. З Sunda-Islands, see? 42 Там би можна завести просто казкову комерцію, sir. A big business. Але це треба розповісти цілу... як це буде... story, га?

- Повість.

- Ja. Таку оповідочку, сер. Стривайте,- капітан звів до стелі свої незабудкові очі.- Не придумаю, з чого почати.

«Знову якісь гешефти,- подумав Г. Х. Бонді.- Боже, яка нудота! Зараз почне розказувати, що він міг би вивозити швацькі машинки на Тасманію або парові казани та шпильки на Фіджі. Авжеж, казкова комерція. Тільки на це я вам і потрібен. Хай йому біс, я ж не гендляр! Я фантаст. Я на свій лад поет! Розкажи мені, Сіндбаде-мореплавцю, про Сурабайю або острови Фенікса. Чи не притягувала тебе магнітна гора, чи не заносив до свого гнізда птах Рок? Чи не вертаєшся ти з вантажем перлів, кориці й безоару? Ну ж бо, друзяко, починай свої байки!»

- Мабуть, почну з ящера,- оголосив капітан.

- З якого ящера? - здивувався радник комерції Бонді.

- Ну, з отих ящурів. Як це буде - lizards?

- Ящірки?

- Ja, хай їм біс, ящірочки. Там є такі ящірочки, пане Бонді.

- Де?

- А там, на одному острові. Назвати його тобі, хлопче, я не можу. Це дуже велика таємниця, worth of millions 43 .- Капітан ван Тох витер хусточкою лоба.- То де ж те пиво, хай йому біс?

- Зараз принесуть, капітане.

- Ja. Гаразд. Знаєте, пане Бонді, то дуже милі й славні тваринки - ті ящірочки. Я їх знаю, хлопче! - Капітан ляснув долонею по столу.- А що вони буцім чорти - то брехня. A damned lie, sir. 44 -Тоді вже скоріш ви самі чорт і я чорт, я, Capitain van Toch, сер. Можете мені повірити.

Г. Х. Бонді злякався. «Біла гарячка! - подумав він.- Де ж заподівся той клятий Повондра!»

- Їх там є кілька тисяч, тих ящірочок, але їх весь час жерли оті... ну як же це буде, хай йому біс - sharks.

- Акули?

- Ja, акули. Ось чого ці ящірочки ніде й не живуть, тільки в одному місці, в тій затоці, що я не можу назвати.

- Отже, ті ящірки живуть у морі?

- Ja, в морі. Тільки вночі вони вилазять на берег, але ненадовго, бо їм знов треба в воду.

- А які вони на вигляд? - Пан Бонді намагався виграти час, поки вернеться той проклятущий Повондра.

- Ну, завбільшки вони з тюленів, але як спинаються на задні лапи, тоді вони отакі на зріст,- показав капітан.- Не скажу, щоб дуже гарні. У них нема ніяких лушпинок.

- Луски?

- Ja, лусочок. Зовсім голі, пане Бонді, наче жаби або саламандри. А передні лапки у них - ніби дитячі рученята, тільки пальчиків не п’ять, а чотири. Такі бідолашечки,- додав капітан жалісливо.- Але дуже розумні й славні тваринки, пане Бонді.- Капітан присів навпочіпки і так почав тупцяти та погойдуватись.

- Отак вони чапають, ті ящірочки.

Капітан силкувався хвилясто вигинати свій масивний тулуб, а руки держав перед собою, як песик, що «служить», і не зводив з пана Бонді незабудкових очей, що ніби просили співчуття. Г. Х. Бонді глибоко зворушився і якось по-людському засоромився. А тут іще в дверях з’явився