Читати книгу - "Листи, Черемшина Марко"

Квітень 1926 р.

Високоповажний пане!

Сповняючи Вашу волю, а своє приречення, посилаю Вам в залученню текст етюда, 68 який я відчитаю на вечорі в честь т. Стефаника дня 8.5.1926. В першому Вашому письмі бажали Ви, щоб текст моєї апострофи надавався на першу точку або одну з перших, і я старався по можності до цего приноровитись, а то тим паче, що і сам рад би з огляду на своє здоров’я прийти до слова якнайранше.

Коли ви заапробуєте цю апострофу, то прошу її вже предложити поліції. Також прошу ласкаво казати канцелярії комітету повідомити мене про такі формальні деталі програми, як, приміром: де і в якій годині відбудеться вечір, чи і який стрій обов’язує і т. п. Коли б комітет відкладав цей вечір з яких-небудь несподіваних причин, то дуже прошу веліти зателеграфувати до мене.

Коли б по моїй стороні зайшли несподівані перепони, на той раз я до Вас осмілюся зателеграфувати з проханням, щоб дібрали когось, хто мою апострофу відчитав би на вечорі. Прошу також по можності о ласкаве задежання змісту моєї апострофи в тайні.

Остаю з правд[ивим] п[оважанням...].

4 червня 1926 р.

Снятин, 4/6 1926

Високодостойний пане редактор!

Вашу цінну картку я одержав і докладав усіх сил, щоб вимогти у т. Стефаника спомини про Франка (він, мабуть, має і рукопись Франка), а також обіцяну новелю до ЛНВ, та він все викручувався і заклинався, що вишле до Вас прямо. Я не вірив тим його впевнюванням і поставив йому до диспозиції свого писаря, а навіть загрозив, що вишлю йому до хати писаря з порученням, щоб сидів там так довго, аж дістане бажані манускрипти,- однак і се не помагало, т. Ст[ефаник] все впевняє, що вишле зараз, але прямо до Вас. Дай боже! І прошу ласкаво казати мені донести, чи він вислав Вам щось, чи ні.

Я мало маю матеріалу до споминів, а те, що маю, списав тут в залученню і пересилаю. 69 Вибачайте за спізнення, яке спричинив властиво т. Ст[ефаник]. Вибачайте також за невдалість моїх зусиль у т. Ст[ефаника].

Він, мабуть, тому щось зноровився, що львовяне обіцяли устроїти йому літерат[урний] вечір та й обіцянки не додержали. Але це перейде, а може, і львовяне поправлються і вечірку устроють, очевидно, по Франковім святі. Болить мене дуже вістка, що Ви недобре себе почуваєте. Мої нирки щось також збунтувались, і я тепер на строгій дієті. Мая, червня і липня я привик любуватися природою, а не писати, але не забуваю й про ЛНВ.

Здоровлю Вас добрим здоров’ям і шлю глубокий поклін. Відданий Вам

І. Семанюк

19 грудня 1926 р.

Хв[альна] редакціє!

Сьгодні бачився я із тов. Стефаником, і в розмові пізнав я його бажання, щоб я з нагоди його ювілею запострофував його короткою коломийкою у «Світі».

Тому пересилаю в залученні прихапцем уложену апострофу під заголовком «Під осінь» 70 і прошу її надрукувати у Стефаниковім «Світі», який має вийти за тиждень.

Може, можна буде ще десь примістити цю апострофу біля якого портрета чи рисунка збоку або з боків, а як ні, то прошу ласкаво передати її редакції «Нового часу» або і якій іншій. Я повинен звернутись з цим докучуванням до властивого аранжера т. Мих. Рудницького, однак з огляду на короткість часу звертаюсь прямо до Вас і прошу вибачення за докучливість та остаю із справжнім поважанням

Іван Семанюк

Снятин, 19.12.1926

Грудень 1926 р.

Хв[альна] редакціє!

Тов[ариство] письменників заходиться обходити в неділю 26.12.1926 літературний ювілей нашого парт[ійного] товариша В. Ст[ефаника].

Наш парт[ійний] орган з тої нагоди, певно, також відгукнеться і помістить бодай коротенький огляд його політичної діяльності та його портрет (клішу можна набути у п. Янушевича). В тій надії шлю я в залученні до поміщення в «Гром[адськім] голосі» свої «Желання», присвячені тов. Стеф[аникові]. Коли б хв[альна] р[едакція] не реагувала на той ювілей зовсім, то прошу ласкаво передати ті «Желання» іншій ред[акції]. Також чи не годилося б подбати, щоб на тому вечорі явились і «Січі» з-під Львова?

Грудень 1926 р.

В[исоко] п[оважний] п[ане] тов[аришу!]

Послухав я радо Вашого цінного письма з 9.12.25 і хоть не люблю принагідні річі писати - виписав тільки на Ваше бажання «Коляду», яку тут залучаю для різдвяного числа «Гром[адського] гол[осу]», а Ви надрукуйте її, як схочете [...].

Грудень 1926 р.

В[исоко] п[оважний] п[ане] т[оваришу]!

По думці Вашого цінного письма я напав на т. Ст[ефаника] сьогодні і старався вимусити у нього обіцяну новелу, але переконався, що тепер це годі. Може, він і має дещо, та не викінчене (щось як передана «Нитка») і не рад би тратити лінію (впрочім, як кожний робітник пера, має він своє святая святих, і може бути, що він і доставить тую новелу, але запізно). Для того я раджу зовсім не числити на неї. Вдоволяйтеся друкованими його речами, і вже таки в залученні підсуваю проект: першу частину його «Марії» затитулуйте «Мати» і давайте її на вечорі. Це річ сильна (спомин про його рідну маму) і з недавніх часів вирізьблена. А за «Нитку» він просив Вас через т. Янушевича, щоб ви її доповнили і виправили.