Читати книгу - "Ранні твори, Черемшина Марко"
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Черемшина Марко
- 314
- 0
- 14.05.22
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Черемшина Марко
РАННІ ТВОРИ
ОПОВІДАННЯ
КЕРМАНИЧ
I
- Ей, лишися, мій бадічку, сего року дома, та не сити себе, мій любчику! - говорила Оксана до свого чоловіка Івана Саїна.
- Та пек тобі,- сказав Саїн,- з твоїм «лишися». Чи ж не сором було б, аби хирляві плотарі аж у Новоселицю пускались, а їх калфа-керманич дома вигрівався?
- А я таки ще раз тебе, бадічку, прошу: не йди, не ситися! От чув-єсь, що сталося із покійником Дідичевим Іваном!
- Ет! що мені там Іван Дідичів! То не чоловік, а комарина був, прости мені боже!
- А ти ж гадаєш, що вода питає, хто комарина, а хто силач?
- Коли хоч знати, то й не питає, а мене вже вода достометно знає.
- Та зваж і те, що то слотливий рік, дощі за дощами перепадають та й Черемош аж казиться.
- Оце якраз на мій млин вода! Завтра під вечір у Чернівцях стану. Не гризися, моя сиза, а ліпше йди та лагодь мені бутор на завтра. Мені вже не першина по Черемошеві гуляти. Не журись за мене, душко! Ей, а то хто такий коло дровітні порається? Ану, споглянь! А! то наше золото, наш Семенко дорогенький! Ану ж бо глянь, якого ми робітника маємо; не бійся, вмру, то не меш бідувати. Ой ти, моя потіхо, ходи ’д мені, Семенку! Боже, як втомився, аж піт з чола ллється.
- Я, дєдику, для вас не так працював би, коби стало сили, а то лиш махну топірцем, вже й головка...
- Болить, синку, правда?
- Ні, дєдику, не болить, але зігнутися не мож.
- Та що ти кажеш? Поперек тебе болить?
- Ні, ні, мене нічо не болить, я здоров, тільки головка моя...
- Но-но, синочку мій, моя ти надіє, воно лекше стане.
- Пістунчику ти мій,- сказала ненечка та й пригорнула його ід собі.
Семенко справді хирлявенький собі був.
- Не журися, Оксаночко,- сказав Саїн.- В людей ще утліщі на парубків виростають. І наш Семенко виросте, очуняє, ще й вояк з нього буде, як колись із мене. Пусто сумовати, давай харчувати!
II
Лишень на божу днинку збиратись стало, а Саїн з товаришами в дорогу лагодиться. Оксана з Семенком так і ввихаються, що й казати, а нищечком обидвойко плачуть. Бачить те Саїн, та поводиться, начеб йому байдуже було. А на товаришів-плотариків так і гукає собі. Просто калфа!
- Коли тебе, бадічку, сподіватись? - промовила Оксана.
- Тогді, коли вода ’д горі обернеться,- пожартував Саїн.
- От не говорив би-с таке, а то ще в лиху годину припасти могло б. Мені й так щось дуже тяжко. Сохрань боже від якої пригоди!
- Та й ще що!? Може, ти хотіла б, аби Черемош по дорозі нас до сну вколисував, чи як? О, коли б він собі так починав, не звався би гуцульськов ріков. Але що про це й говорити? Ану, товариство, бутор в руки та й ід горі!
- Слава небесному! - гукнули всіма.
- Здорова ми будь, Оксаночко-чічко! Здоровий будь, моє люб’ятко Семенку!
- Щаслива вам, дєдику, дорога! - з слізьми відказали обоє.
- Ходімо ж тепер в добру годину. Аби-сте здорові!
- Гостіть здорові!
III
Минув тиждень, минув другий, і на третій стало збиратись, а Саїна як нема, так нема. Весна, гей дівчина-веселиця, цвітом уквітчалась. На зарінку над Черемошем дівчата полотна та пряжі білють, перуть, жартують та регочуться. Неоподалік на прибитій дарабі сидить блідий Семенко та на воду поглядає, а все ід горі. А дівчата сивоокі, чорноокі шуткують собі з нього. Що їм за жура?
- Така біда,- кажуть,- хирлява, на нас ще й дивитись не хоче!.. Заспівай-ко ще, Семенку, ану-ко, ану сам або з нами! - крикнула Юстина.
- Боже помагай ті, Юстиночко, мені не до співу. Пішов дєдик дараби спускати та й і не вертає. Інші плотарі ще тамтої середи поприходили та й нічого казати не хочуть. В хаті ненька слабі лежуть, йойкаються, що й слухати гляба. До того ще присяжний забрав шматє й одежину за податок, а жиди сірину за довги...
- Ей, що тобі, не тоскуй, от борше заспівай з нами; дєдик верне, неня подужає, все то ізміниться.
- Хіба на гірше, Юстино.
- Та бо ти все своєї, співай, кажу!
- Ні, мені тепер веселим не бути; годі мені тішитися, коли душечка недобре віщує. Бувайте здорові!
IV
- Що ви оце кажете, куме Тимофійку? Саїн покійник?
- Ого, аби ми здорові, кумочку Юрійку. А страшну має небіжчик смерть. Най бог від такої кождого ратує! Та ще коби хоть за свою кров, а то за нехриста...
- За якого нехриста оце?
- Таже за вижницького Майорка.
- За Майорка?.. За оту п’явку, що хотів його задурно до криміналу всадити, що, адіть, сам покрав тертиці, а на Саїна звалив крадіж та ще фальшиво й присяг?
- От і бачите, що за того самого. Покійник усіх навидів.
- Кайтеся, люди! Ото чоловік! Та де то саме покійничок минувся?
- Таки під самим Сокільським, перед Смеречинов. Повінь прийшла та й Майоркову дарабу сторцаком пустила. Майорко пропав, а покійник як стояв так і скочив за ним. За добрий-таки часок виринув із Майорком в руці. Притаскав його ’д його дарабі і верг на ню трохи що не вмерлого. А втомився, сердега, був вже добре. Але ймився однов руков дараби і вже мав вискочити на неї, а то, знаєте, надлетів ковбок і гримнув покійника против грудей. Дивимося із нашої дараби, а нашого Саїна вже нема. Коби хоть один був з нас пливак, а то нікому було й поратувати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ранні твори, Черемшина Марко», після закриття браузера.