Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Тіт Андронік, Шекспір Вільям 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіт Андронік, Шекспір Вільям"

195
0
05.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тіт Андронік" автора Шекспір Вільям. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:
Цить! — провадив далі.-
Я готу вірному тебе віддам.
Дізнавшися, що ти дитя цариці,
Як рідного, тебе пригорне він".
Добувши меч, до нього я метнувсь,
Напав зненацька і привів сюди,
Щоб тут належно повелися з ним.
Луцій Достойний готе, це — живий диявол,
Це він відтяв Андронікову руку.
Цей перл імператрицю вашу тішив,
А це — їх пристрасті ганебний плід.
То де ти мав сховати, вирлоокий,
Подобу вражої своєї пики?
Чого мовчиш? Ти що, оглух? Ні слова?
Повісьте мавра на оцей сучок,
А поруч хай повисне байстрючок.
Арон Не руш його! Бо царська в нього кров.
Луцій Поганий плід — у батька весь пішов.
Дитя повісьте першим. Батько ж хай
Побачить, як синочку прийде край.
Драбину!
Приносять драбину, на яку змушують лізти Арона.
Арон Пожалій дитя, прошу!
Імператриці відішли його.
Як зробиш це — відкрию таємницю,
Яка тобі в пригоді має стати.
Як ні — мовчу. Хай буде те, що буде.
А вас хай люта помста не забуде.
Луцій Кажи. Коли мене задовольниш,
Він житиме. Про нього я подбаю.
Арон Будь певен, я тебе задовольню!
Мої слова твою покрають душу,
Вони — про ґвалтування й різанину,
Нічні злочинства, підступи огидні,
Ганебні змови, зрадництва, про зло
Таке, що й чути болісно про нього.
Це все з собою заберу в могилу,
Якщо живим не лишиться дитя.
Луцій Кажи — залишиться живим дитя.
Арон Клянись, що житиме. Тоді почну.
Луцій Ким поклястись? Не віриш ти в богів,
То як же ти моїй повіриш клятві?
Арон Що з того, що не вірю? Знаю я
Однак, що ти побожний чоловік,
Тобі властиве те, що зветься совість;
Попівських вигадок та церемоній
Дотримуєшся пильно ти, я бачив.
Тож поклянись.
(Убік)
Чудово знаю й те,
Що дурень забавку за бога має.
Додержить він обітниці, якої
Від нього вимагаю.
(Вголос) і
Тож клянись
Тим самим богом, хто б не був той бог,
Перед яким схиляєшся в шанобі,
Дитину врятувати й прихистити,
Інакше я нічого не відкрию.
Луцій Клянуся богом: буде так, як хочеш.
Арон йому Тамора мати, батько — я.
Луцій її розпусна хіть не знає меж!
Арон О Луцію! Це справжня доброчинність
Супроти того, що скажу я ще.
її сини убили Бассіана,
Твою сестру збезчестили, язик
їй вирвали і руки відрубали —
Отак вони її причепурили.
Луцій Мерзотнику! Причепурили, кажеш?
Арон О так, її умили й прикрасили —
Забава для обох була чудова.
Луцій О хижі варвари, такі ж, як ти!
Арон Це правда, я поради їм давав,
А мати хтивим духом наділила:
Так певна карта ставку виграє.
А кровожерливість у них від мене:
Так пес хапає ворога за горло.
Чого я вартий — хай діла покажуть:
Твоїх братів до ями я привів,
Де Бассіан скривавлений лежав;
Я написав листа, якого Тіт
Знайшов у лісі, я сховав там скарб,
З Таморою й дітьми уклавши спілку.
Хіба зробилося тобі на лихо
Хоч щось, до чого б не доклав я рук?
Підступно Тіту руку я відтяв,
Вас ошукав, а потім відійшов,
І серце ледь не луснуло від сміху.
Я підглядав крізь шпарочку в стіні,
Як він одержав голови синів,
Як він ридав,— я реготав так сильно,
Що умивався, як і він, слізьми.
Коли я розповів про цю розвагу
Таморі, в захваті вона була
І двадцять раз мене поцілувала.
Гот Говорячи про це, не червонієш?
Арон Так, як у приказці: мов чорний пес.
Луцій Не жаль тобі, що ти таке робив?
Арон Жаль, що не встиг зробити значно більше.
І нині проклинаю кожен день
(Хоч небагато днів таких було),
Коли не вкоїв хоч якогось лиха:
Не вбив кого чи вбивства не задумав,
Не зґвалтував чи не сприяв насильству,
Не звинуватив марно, не посіяв
Смертельної між друзів ворожнечі,
Не попсував скотини бідняку,
Стодоли чи хліва не підпалив,
Аби слізьми гасили хазяї.
Я часто трупи виривав з могил,
Перед дверима друзів ставив їх,
Як ті про горе майже забували;
На шкірі трупа, мовби на корі,
Я вирізав ножем такі слова:
"Хай туга не вмира, хоч я помер".
Я тисячі паскудств устиг вчинити,
Так хвацько їх робив, як чавлять мух,
Але ніщо так серця не гнітить,
Як те, що не вчиню ще тисяч сто їх.
Луцій Спускайте чорта; вмерти не повинен
Раптовою легкою смертю він.
Арон Як є чорти, хотів би чортом бути,
Щоб жити і горіть в огні незгаснім,
Щйб ваше товариство в пеклі мати
И болюче мордувати досхочу!
Луцій Заткніть чортячу пельку, хай мовчить.
Входить гот.
Гот До нас прибув із Рима посланець,
З тобою хоче стрітися негайно.
Луцій Нехай заходить.
Входить Емілій. *
Привіт, Емілію! Які новини?
Емілій Шановний Лущю, достойні готи!
Вам римський імператор шле вітання,
А що йдете ви збройно — хоче він
Здійснить переговори в домі Тіта.
Якщо заручники потрібні вам,
Вони до вас прибудуть незабаром.
1-й гот Що скаже полководець?
Луцій Заручників хай імператор дасть
Моєму батькові та дядьку Марку.
Ми прийдемо. Рушаймо!
Виходять.
СЦЕНА 2
Рим. Перед будинком Тіта.
Входять переодягнені Тамора, Хірон і Деметрій.
Тамора В похмурому та дивному вбранні
З'явлюсь раптово перед Тітом я.
Скажу: я, пеклом послана відплата,
З ним спільно покараю ворогів.
Постукайте, де, кажуть, він сидить,
Нечувану вигадуючи помсту,
І поясніть йому — прийшла Відплата
Допомогти за кривди розквитатись.
Стукають.
Тіт відчиняє двері.
Тіт Хто потривожив роздуми мої?
Це витівка, щоб відчинив я двері
Й геть вилетіли замисли сумні,
Й звелися нанівець мої старання?
Ні, марнг*хитрощі: все, що задумав,
Погляньте, кров'ю написав своєю
І те, що тут написано, здійсню.
Тамора Прийшла до тебе я поговорити.
Тіт Ні слова. Чим я мову увиразню,
Коли руки позбавлений? Тобі
Нерівня я. Тому прошу, помовч.
Тамора Мене пізнавши, так би не казав,
Тіт Не збожеволів я: впізнав тебе,
Засвідчують обрубок цей і кров,
Засвідчують мої стражденні зморшки,
Засвідчують день лютий, ніч нестерпна,
Засвідчують печалі, що тебе
Я добре знаю: ти імператриця.
Чи не по другу руку ти прийшла?
Тамора Знай, страднику: я не імператриця.
Вона твій ворог, я — твій щирий друг,
Пекельним царством послана Відплата,
І хочу, щоб шуліка дум твоїх
Лишив тебе і недругів терзав.
Спустись, вітай мене на цьому світі,
Порадьмося про вбивство і про смерть.
Нема такої схованки, печери,
Пітьми глухої, млистої долини,
Де б заховалося криваве вбивство,
Гидке насильство,— скрізь їх віднайду
й жаске ім'я прошепочу: Відплата!
Його почувши, кривдники тремтять.
Тіт То ти Відплата? Й послано тебе
Терзати лютих ворогів моїх?
Тамора Так! Тож зійди і привітай мене.
Тіт Спочатку послугу мені зроби.
З тобою тут Убивство і Насильство.
Тож доведи, що ти Відплата,— їх
Потни чи колісницею зімни,
Тоді прийду й твоїм візничим стану.
І полечу з тобою круг землі.
Дістань ще прудконогих вороних,
Щоб добре мчала помсти колісниця,
Знаходячи негідників усюди;
Як їхні голови її наповнять,
Тоді зійду і поруч побіжу,
Як пішаниця-раб, як скороход,-
Від тої хвилі, як Гіперіон
На сході з'явиться — і до тієї,
Коли увечері потоне в морі.
Так тяжко працюватиму щодня.
Чи знищиш ти Убивство і Насильство?
Тамора Мої це слуги, скрізь вони зі мною.
Тіт Твої це слуги? Але ж як їх звуть?
Тамора Убивство і Насильство — так їх звуть
За те, що кривдників таких карають.
Тіт Як схожі на синів імператриці!
А ти — на неї! Люди ми земні,
Нікчемний та оманливий наш зір.
Іду до тебе я, Відплато світла!
Як вдовольнить тебе одна рука,
Тебе негайно нею обійму.
Тіт нагорі виходить.
Тамора Цілком до речі нам це божевілля:
Надалі, що б йому я не казала,
Мене підтримаєте красномовством.
Тепер мене він за Відплату має.
Зміцнивши в нім цю божевільну думку,
Його умовлю Луція покликать
І, поки будемо бенкетувати,
Я вигадаю хитрість незвичайну,-
Щоб розігнати нерозважних готів
Чи посварити з полководцем їх.
Ось Тіт іде, я мушу грати роль.
Входить Т і т.
Тіт Я довго був нещасним через тебе.
Заходь, страхітна, в мій скорботний дім!
Ласкаво прошу, Вбивство та Насильство.
Яка подібність до імператриці
Й синів її! Бракує тільки мавра.
Чи не було такого чорта в пеклі?
Я добре знаю, що імператриця
У супроводі мавра ходить скрізь,
І, щоб її належно зобразити,
Такого чорта мати необхідно.
Але заходьте. Що робити будем?
Тамора Те, що накажеш. Слухаєм тебе.
Деметрій Убивцю покажіть — вмить розквитаюсь.
Хірон Ви покажіть мені ґвалтівника,
Моє покликання — його скарати.
Тамора Я тисячі негідників таких
Нещадно і жорстоко відплачу.
Тіт Злочинні римські вулиці огляньте.
Шановне Вбивство, двійника свого
Побачиш — тни його, убивця він.
Якщо тобі, Насильство, пощастить
Знайти цілком подібного до себе,
Рази його; він підлий ґвалтівник.
Йди з ними. У дворі державнім стрінеш
Імператрицю в супроводі мавра,-
її впізнаєш: вся така ж, як ти,
На тебе схожа з голови до п'ят,
Благаю, смертю лютою скарай
Обох,— вони нам лихо принесли.
Тамора Все здійснимо. Ти добре нас навчив.
Та будь ласкавий, Тіте, і пошли
По Луція, свого звитяжця-сина:
На Рим веде він войовничих готів.
В твій дім хай завітає на бенкет,
І, поки святкуватимете з ним,
Я приведу Тамору і синів,
І цезаря, всіх ворогів твоїх,-
Нехай пощади просять на колінах,
А ти як слід натішишся над ними.
Що скаже Тіт про наміри такі?
Тіт Мій брате Марку! йди сюди мерщій!
Входить М а р к.
Тебе до Луція послати хочу,
Його між готів треба розшукати;
Нехай до мене прийде і з собою
Всіх найзначніших готів приведе,
А воїнів хай в таборі залишить.
Скажи, що імператор і Тамора
Тут бенкетують і що мас він
Бенкетувати з ними. Хай це зробить,
Коли шанує батькове життя.
Марк Я все зроблю й негайно повернусь.
(Виходить)
Тамора А я піду обіцяне здійснити,
І слуги хай мої ідуть зі мною.
Тіт Ні, хай вони зостануться зі мною,
А ні — то брата поверну назад
І помсту всю на Луція полишу.
Тамора
(стиха, до синів)
Що скажете? Зостаньтесь, певно, з ним,
А я до цезаря піду тим часом
І розповім, що вдався жарт мені.
Годіть йому, кажіть слова приємні,
Всяк забавляйте, поки я вернусь.
Тіт
(убік)
Я знаю їх, хоч їм здаюсь причинним.
Самі себе поможуть обдурити
Пекельні пси і їхня клята сука.
Деметрій Нехай щастить! Ми лишимося тут.
Тамора Прощай, Андроніку! Відплата йде —
Для ворогів настане чорний день!
Тіт Настане! Прощавай, Відплато мила!
Тамора виходить.
Хірон Скажи, старий, що маємо робити?
Тіт Для вас роботи знайдеться доволі.
Кай, Публій, Валентин! Сюди мерщій.
Входять Кай, Публій і Валентин.
Публій Що хочеш?
Тіт Знаєш цих?
Публій Сини Тамори.
їх імена — Деметрій і Хірон.
Тіт Тю, Публію! Ти дуже помилився.
Вони Убивством та Насильством звуться,
Тому в'яжи їх, Публію шановний;
Скрутіть їм руки, Каю, Валентине.
Цієї миті я давно чекав
І дочекавсь.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіт Андронік, Шекспір Вільям», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіт Андронік, Шекспір Вільям"