Читати книгу - "Генріх VI : Частина 3, Шекспір Вільям"

Не вб'ємо,
А лиш заскочимо його зненацька.
Хто йде за мною, за своїм вождем.
Хай Генріхове вигукне ім'я.
Всі кричать: "Генріх!"
Тепер тихіше. В путь! Рушати час.
Святий Георг і сам господь за нас!
Виходять.
СЦЕНА З
Табір Едварда біля міста Уоріка.
Входить декілька вартових — охоронців королівського намету.
1-й вартовий Ставаймо, Друзі, по своїх місцях:
Король вже сш у крісло, щоб заснути.
2-й вартовий Хіба не ляже він?
1-й вартовий Поклявся урочисто не лягати
Й не спочивати, поки чи Уорік,
Чи сам він переможе у бою.
2-й вартовий Напевно, завтра вже той день настане;
Як вірити чуткам — Уорік близько.
3-й вартовий А що то за поважний чоловік
В наметі з королем розташувався?
1-й вартовий Лорд Гастінгс, короля найближчий друг.
Єлизавета Так, майже вбито — взято у полон;
Чи зрадили Едварда вартові,
Чи вороги зненацька захопили.
Як я довідалася, стереже
Його архієпископ Йоркський в замку —
Наш ворог, бо Уорікові брат.
Ріверс Новини, мушу визнати, невтішні;
Однак не будьте ви такі сумні,
Уорік нині зверху, завтра — ні.
Єлизавета На це ж я тільки й сподіваюсь. Треба
Не піддаватись розпачу мені,
Бо маю в лоні паросток Едвардів.
Тож мушу я, тамуючи печаль,
Нести спокійно хрест лихої долі.
Атож, я стримую потоки сліз,
Душу в собі виснажливі зітхання,
Щоб не змарніти з туги й гіркоти
І спадкоємця трону зберегти.
Ріверс Та де Уорік нині, королево?
Єлизавета Донесено, що він іде на Лондон,-
Накласти знов на Генріха вінець.
А далі — сам збагнеш: пропали ми!
Аби уникнути його сваволі
(Не вір тому, хто раз порушив клятву!),
В святилище негайно поспішу —
Врятую хоч наступника Едварда,
Сховавшися від зради і насильства.
Отож тікаймо, поки маєм час,
Бо згинем, як Уорік схопить нас.
Виходять.
СЦЕНА 5
4 Парк поблизу Мідлгемського замку в Иоркшірі.
Входять Глостер, Гастінгс, сер Вільям Стенліта інші.
Глостер Ну, лорде Гастінгс і шановний Стенлі,
Вже не дивуйтесь, що завів я вас
Сюди, у найглухіше місце парку.
Річ ось у чому: наш король, мій брат,
В полоні у єпископа, який
До нього добре ставиться й не дуже
Неволить; часто при слабкій сторожі
Брат розважає ловами себе.
Таємно я його оповістив,
Що, як о цій порі він буде тут
Під приводом звичайної розваги,-
Зустріне друзів з кіньми і людьми,
; І ті з полону визволять його.
Входять король Едвард і ловчий.
Ловчий Сюди, тут затаїлась дичина.
Едвард Ні, краще я піду до тих мисливців.
Що, Глостере і Гастінгсе,— украсти
Зібрались оленя в отця святого?
Глостер Нам, брате, треба дуже поспішати.
Неподалік на вас чекає кінь.
Едвард Куди ж поїдемо?
Гастінгс У Лінн, а там у Фландрію судном.
Глостер Чудовий задум; так і я гадав.
Едвард Віддячу, Стенлі, за твоє завзяття.
Глостер Чого ж ми стали? Обмаль часу в нас.
Едвард Ну, ловчий, що ти скажеш? З нами їдеш?
Ловчий Це краще, ніж коли мене повісять.
Глостер Ну, в путь; облишмо зайві балачки.
Едвард Тримайсь, єпископе, бувай здоров!
Молись, щоб я здобув корону знов.
Виходять.
СЦЕНА 6
Кімната в Тауері.
Фанфари.
Входять король Генріх, Кларенс, Уорік, Сомерсет, юний
Річмонд, Оксфорд, Монтег'ю та комендант Тауера.
Генріх. Тепер, як бог і друзі, коменданте,
Едварда скинули з мого престолу
Й на волю обернули мій полон,
Страх — на надію, а печаль — на радість,-
Чим відплачу за звільнення тобі?
Комендант Володарю, підданцям вимагати
Не випадає. Та, як ваша ласка,
Пробачення дозвольте попросити.
Генріх За що? За те, що добрим був до мене?
Віддячу, певен будь, за доброту,
Яка з ув'язнення зробила втіху.
Подібна втіха сповнює пташок:
У клітці натужившися, нарешті
За милозвучним щебетом забудуть
Про те, що втратили свою свободу.
(До Уоріка)
Ти з волі божої мене звільнив —
Я дякую і господу, й тобі.
Натхненник він, а ти — його знаряддя.
Тож, прагнучи недолю відвернути,
Сховаюся від прикростей її;
J Щоб не каравсь благословенний люд
Моїми нещасливими зірками,
, Хоч і ношу корону на чолі,
Тобі своє правління доручаю:
Тобі в усяких спр.авах таланить.
Уорік Ви славитесь чеснотами, владарю,
Ще й мудрістю прославитесь тепер,
Бо хочете уникнути недолі,
Адже зірки прихильні не до всіх;
Та маю заперечення одне —
Не Кларенса обрали, а мене.
Кларенс Ні, ні, Уоріку, ти гідний влади:
Судились при народженні тобі
Вінець лавровий і маслини гілка —
Благословення на війну і мир;
Тож я тобі охоче поступаюсь.
Уорік Ні, тільки Кларенс правити повинен.
Генріх Мені, шановні друзі, дайте руки,
З'єднайте їх, а з ними і серця.
Щоб не завадили правлінню чвари,
Обох протекторами призначаю,
А сам життя у спокої вестиму;
/' Вік доживу, віддавшись молитвам,
Покаюсь і хвалу творцю воздам.
Уорік Що скаже Кларенс на таке бажання?
Кларенс Уорік згоден —згодиться і Кларенс;
Я покладаюся на твій талан.
Уорік Ну що ж, я мушу згодитися теж.
Ми, як подвійна Генріхова тінь,
Посівши місце нашого монарха,
Понесемо тягар важезний влади,
А він у шані хай відпочиває.
Тепер нам, друже, більш ніж необхідно,
Едварда зрадником проголосивши,
Конфіскувати все його добро.
Кларенс А ще, напевно, визначити спадок?
Уорік Так, частку в нім свою одержить Кларенс.
Генріх Це все важливо, та передусім
' Прошу (вже не наказую) послати
По Маргариту й по Едварда, сина,
Та швидше з Франції вернути їх,
Бо, поки там вони, непевний страх
Затьмарює мені свободи радість.
Кларенс Це ми негайно зробимо, владарю.
Генріх Мій лорде Сомерсет, хто цей юнак,
З яким такі дбайливі й ніжні ви?
Сомерсет Це юний Генрі, владарю, граф Річмонд.
Генріх Підходь, надіє Англії.
(Кладе руку йому на голову)
Як правду
Мені віщують потаємні сили,
Цей хорошун — благословення краю.
У догляді його — спокійна велич,
Мов для корони створене чоло,
Рука — тримати скіпетр. Мабуть, він
Осяє згодом королівський трон.
його шануйте, лорди. Тих нещасть,
Яких завдав я, він позбавить вас.
Входить гонець.
Уорік Які новини?
Гонець Від брата вашого утік Едвард
І начебто в Бургундію подався.
Уорік Оце невдача! Як же він утік?
Гонець Його забрали Річард, герцог Глостер
І Гастінгс, що таємно з ним зустрілись
Край лісу й силою його відбили ~
В єпископових ловчих. Сам Едвард
Щоденно полюванням розважався.
Уорік Брат занедбав доручення своє.
Що ж, мій володарю, скоріше в путь,
Щоб дальші небезпеки відвернуть.
Виходять усі, крім Сомерсета, Річмонда й Оксфорда.
Сотерсет Не до душі мені ця втеча, лорде.
Бургундія Едвардові поможе,
Бої невдовзі розпочнуться знов.
Хоч Генріх віщо серце звеселив
Надією на Річмонда малого,
Та все ж передчуваю ті злигодні,
Що їх ці чвари хлопцю й Нам несуть.
Щоб запобігти лиху, лорде Оксфорд,
Пошлім негайно Річмонда в Бретань,-
Покіль минеться смуга цих змагань.
Оксфорд Як знов Едвард загарбає вінець,
То буде й нам, і Річмонду кінець.
Сомерсет Тепер для нього у Бретані дім.
Не будем часу гаяти: ходім.
Виходять,
СЦЕНА 7
Біля мурів йорка.
Фанфари.
Входять король Едвард, Глостер, Гастінгс та військо.
Едвард Ну, Річарде, і Гастінгсе, і всі:
Нам доля усміхається і каже,
Що знову я своє сумне падіння
На золоту корону поміняю.
Туди й назад ми перетнули море,
Жадану допомогу привели
З Бургундії; від порту Ревенсперга
До брами Иорка ми прийшли, й лишилось
Нам увійти у герцогство своє.
Глостер Зачинено. Це, брате, знак лихий!
Спіткнувшись на порозі — небезпеки,
Що в домі затаїлась, бережися.
Едвард Та годі! Не лякаймося прикмет,
Так чи інакше мусимо ввійти,
Там друзі приєднаються до нас.
Гастінгс Я ще постукаю, покличу їх.
На мур виходять мер Иорка та міські старшини.
Мер Панове, ми про ваш прихід почули
І браму зачинили для безпеки;
Ми Генріху повинні бути вірні.
Едвард Якщо вже Генріх справді ваш король,
Я, мере, щонайменше — герцог Йорк.
Мер Я, лорде, вас за нижчого й не маю.
Едвард Тож вимагаю герцогство моє
Й нічого більше — ним завдовольнюся.
Глостер
(убік)
Та варто лисові встромити носа —
Опиниться всередині з хвостом.
Гастінгс Чого ж вагаєтесь, шановний мере?
Ми — Генріхові друзі. Відчиняйте!
Мер Ну що ж, відчинимо тоді ми браму.
(Сходить з міськими старшинами з муру)
Глостер Начальник мудрий — довго й не вмовляли!
ГастіНгс Старий волів би спокою, і тиші,
І непричетності. Але, ввійшовши,
Без сумніву, переконаєм швидко
Ми і його, і всіх його старшин.
Входять внизу мер і двоє старшин.
Едвард Шановний мере, браму зачиняють
Лише вночі або під час війни.
Ну, не лякайся, дай сюди ключі.
(Бере ключі)
Під захистом надійним місто м ти,
І кожен, хто за мною схоче йти.
Марш.
Входить Монтгомері з в і й х; ь к =о м.
Глостер А це сер Джон Монтгомері, мій брате,
Наш вірний друг,, якщо не помиляюсь.
Едвард Привгт,, сер Джон! Чою це з військом ти?
Монтгомері Допомогти Едварду в скрутний час,
Як чесному підданцеві належить.
Едвард Спасибі, друже. Правда, ми забули
Права на трон і нині вимагаєм
Лиш герцогства, а решту дасть господь.
Монтгомері Тоді прощайте — залишаю вас:
Не герцогу служу, а королю.
Бий в барабан! Рушаємо назад.
Починається марш.
, Едвард Стривай, сер Джон, ми разом обміркусм,
Як нам певніш корону повернути.
Монтгомері Про що тут міркувать? Я так скажу:
Не проголосите себе монархом —
Лишу напризволяще вас, піду
Й тих заверну, що йдуть на поміч вам.
Навіщо бій, як вам не до вінця?
Глостер Навіщо, брате, ця сором'язливість?
Едвард Зміцнівши, вимагатимем свого,
А поки що мудріш мету ховати.
Гастінгс Геть мудрощі тонкі! У зброї сила.
Глостер Безстрашний дух сягне корони швидше.
Вас, брате, проголосим королем;
Чутки про це вам друзів принесуть.
Едвард Ну що ж, га-разд; у мене всі права,
А Генріх тільки захопив корону.
Монтгомері Я чую голос владаря мого,
Тож за Едварда битимусь тепер.
Гастінгс Лунай, сурмо! Едварда проголосим!
Солдате, проголошення читай,
(Дає папір солдатові)
Ф-апфари.
Солдат: "Ми, Едвард Четвертий, з ласки божої король Ан-
глії і Франції, володар Ірландії тощо..."
Монтгомері Хто проти прав Едвардових, мерщій
До мене хай виходить на двобій.
(Кидає додолу рукавицю)
Всі Хай живе король Едвард Четвертий!
Едвард Тобі, Монтгомері, і всім спасибі.
Як пощастить, за доброту віддячу.
Ту/г, в Йорку, перебудемо цю ніч,
А як сяйлива сонця колісниця
Над обрій виїде, тоді рушаймо
Зустріть Уоріка із товариством.
Адже відомо, Генріх не вояк.
Ох, норовливий КларенсбІ Не личить
Цуратись брата й Генріху годити!
Ну що ж, ¥оріка й тебе зустрінем.
Вперед, солдати! Славна це нагода.
Вас перемога жде й винагорода.
Виходять,
СЦЕНА 8 '
Лондон.