Читати книгу - "Погані дороги, Наталія Ворожбит"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ВІЙСЬКОВИЙ: І ти його впізнала?
ЖІНКА: Нет. Потом уже...
ВІЙСЬКОВИЙ: Нічого собі...
ЖІНКА. Как он на меня орал при первой встрече. Из-за того мальчика... Но его нельзя было спасти. Он сходу начал на меня орать, что я виновата. Обычно я тоже ору, а тут просто разрыдалась. Это был мой первый двухсотый...
ВІЙСЬКОВИЙ: Я ще в учебці тоді був...
ЖІНКА: При чем тут ты вообще... Я рыдала, а он подошел и дал мне конфету. «Мишка на Севере». Как тогда витаминку.
Військовий мовчить.
ЖІНКА: Почему ты молчишь?
ВІЙСЬКОВИЙ (без образи): Ти мені рота затикаєш. Я помовчу.
ЖІНКА: Говори.
ВІЙСЬКОВИЙ: Він був хорошим командиром. Веселий, сміливий. Заряджав оптимізмом.
ЖІНКА: Ой, замолчи!
Жінка не в змозі цього чути. Її дратує кожне його слово, особливо про Вітю. Вона робить музику голосніше. Підспівує. П’є із фляги. Військовий уже змучився від цієї дороги, але вона лише почалася.
ЖІНКА (перегукуючи музику): У него был хуевый характер. Он мог так посмотреть — как кирпичем приложить. А потом брал гитару, и все его любили. А если выпивал, то становился нежным, как котяра, и такие слова говорил, какие перед смертью вспоминать буду. А на жопе у него был шрам от укола в детстве — такая ямка. Но я бы и без шрама его опознала. По пальцам, по ногтям, по коленкам. На хера было этот ДНК делать... Ну потому что, кто я такая?!.. Останови поссать. Я уже час терплю.
Військовий зупиняє машину. Жінка виходить. Військовий вимикає двигун. Западає тиша, військовий стуляє повіки. Щось скрипить позаду в салоні, військовий розплющується. Жінка повертається. Вона змерзла. Сідає.
ЖІНКА: Боже, там такое. Когда ссышь, а моча замерзает.
Військовий намагається завести машину, вона не заводиться. Робить кілька спроб — даремно.
ЖІНКА: Ты прикалываешься?
ВІЙСЬКОВИЙ: Зара...
Робить іще кілька даремних спроб.
ЖІНКА: На хера ты вообще выключил зажигание?
ВІЙСЬКОВИЙ: Тиші захотілося. Ти постійно говориш, якщо не говориш — музика верещить. Мені після контузії бракує тиші.
ЖІНКА: Бля, так может, ты в морг пойдешь работать, а не воевать? Шо мы будем делать?
Військовий заводить — не заводиться.
ЖІНКА: Бля. Давай я толкну пойду.
Не дочекавшись відповіді, вона виходить із машини. Він намагається завести, вона штовхає. Він виходить, однією рукою штовхає, другою кермує. Машина котиться, проте не заводиться.
ВІЙСЬКОВИЙ: Давай я. А ти за кермо.
Жінка сідає за кермо, військовий штовхає — машина не заводиться. Жінка залишається за кермом. Військовий чекає якийсь час, що вона повернеться на своє місце, розуміє, що вона не наміряється. Сідає на пасажирське.
ЖІНКА: Тебя Вова зовут, да? Только не говори, Вова, что это с ней в первый раз.
Військовий не відповідає.
ЖІНКА: Ну отлично, ночь в машине, с двумя мужиками... При минус 12... Всегда мечтала.
ВІЙСЬКОВИЙ: Зупиним зара когось.
ЖІНКА: Тут прямо супердвижение, проспект Свободы.
Військовий намагається телефонувати.
ЖІНКА (глумиться): Что, не ловит тут, да? Правда, странно?
ВІЙСЬКОВИЙ: Да, мій косяк. Не треба було вимикать машину в полі.
Жінка мовчить, хоче ввімкнути музику, але вона не вмикається.
ЖІНКА: Блядь.
ВІЙСЬКОВИЙ: Я винний.
ЖІНКА: Ты не виноват, Вова. Это Витя со мной не хочет расставаться. Помнишь эту песню Тани Булановой (співає): «Не плачь, еще одна осталась ночь у нас с тобой! Еще один раз прокричу тебе — ты мой! Еще один последний раз твои глаза в мои посмотрят, и слеза вдруг упадет на руку мне, а завтра я опять останусь без тебя. Но ты не плачь...»
ВІЙСЬКОВИЙ: Не пам’ятаю.
ЖІНКА: А, ты ж малыш. Это песня нашей молодости.
Жінка прикладається до фляги. Військовий вмикає аварійку, та тихо клацає в тиші. Дивиться в дзеркало заднього огляду — чи не їде якась машина. Сидять певний час мовчки.
ЖІНКА: Очень быстро остывает машина, ты заметил?
ВІЙСЬКОВИЙ: Візьми.
Знімає із себе військовий бушлат.
ЖІНКА (категорично): Ану не смей. Лучше давай потрахаемся, Владимир. Ничего личного, просто чтобы согреться.
ВІЙСЬКОВИЙ: О господи...
ЖІНКА: Ты приходил все время за таблеточкой в медчасть. И смотрел на меня голодными глазами. Я же тебе нравлюсь, нравлюсь.
ВІЙСЬКОВИЙ: Ти мені подобалась. А зараз ні. У тебе тіло твого чоловіка в машині. А ти до мене лізеш.
ЖІНКА: Ахаха... Ты хотел, чтобы я к нему лезла?
ВІЙСЬКОВИЙ: Перестань.
ЖІНКА: У него было хорошее тело. Но сейчас оно меня не заводит. Ну и потом, оно без головы. Тело без головы в мешке вообще не заводит.
Жінка залазить колінами на сидіння, мовить у салон.
ЖІНКА: Витя, где ты голову потерял?!
ВІЙСЬКОВИЙ: Перестань пити.
ЖІНКА: Это вода! Я не пью при исполнении!
Робить великий ковток із фляги.
ЖІНКА: Давай, Владимир, Вова... Давай. Все равно я не получу удовольствия. Я себе яичники отморозила еще во время первой ротации в блиндаже... У нас с Витей был странный секс, пародия. То у него не вставал, то у меня болело... Так обидно, когда любишь, хочешь и не можешь... Зато мы экспериментировали. Витя, помнишь наши игры? Давай, Вова, хотя бы почувствуем себя живыми.
Вона діловито лізе йому в штани. Він різко прибирає її руку.
ВІЙСЬКОВИЙ: Слухай, відвали.
ЖІНКА: Ты не уважаешь своего командира? Его женщине холодно, ты просто обязан ее согреть. Или ты по мальчикам? Ты потому в армию и пошел, чтобы с мальчиками все время быть? С мускулистыми, вонючими, мыться в одной бане, рядом спать? На командира тоже засматривался, признавайся? Пидорас.
ВІЙСЬКОВИЙ: Вийди з машини, блядь.
ЖІНКА: Шо-о-о-о?! Ты шо сказал?! А в ебало не хо?
Військовий вискакує з машини, відчиняє двері й починає грубо витягати жінку надвір.
ВІЙСЬКОВИЙ: Набухалась, мужичка, тьху!
Він витягає її з машини, сідає на водійське місце і блокує двері. Жінка верещить і б’ється в скло. Ненависть викривила обличчя. У скло летить каменюка.
Вона лягає на капот. Вона стрибає на капоті. Вона жбурляє каміння у вікно. Військовий скаженіє від злості й безсилля.
ВІЙСЬКОВИЙ: Блядь, кончена... Сука... Тварь...
Жінка втомилася біснуватися. Сповзає вниз по капоту. Тиша. Військовий обачно визирає крізь скло вниз. Жінка підстрибує й надалі викривляється, але вже з ноткою гумору, а не злоби. Знову опускається донизу. За мить з’являється з іншого боку. Починає пристрасно цілувати скло. Потім зображати кадр із «Титаніка», який іде на дно. Він дивиться на неї з відразою. Відтак її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Погані дороги, Наталія Ворожбит», після закриття браузера.