Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

Таким був святий Амфіян, мужній юнак, тілесним віком ледве двадцятилітній, столітній же розумом і великодушністю. Коли по всій Кесарії, як же і по инших градах і краях, проголошувачі кожного з городян на ім'я до бісівських храмів велінням княжим прикликали, і всі християни у великій біді були, доблесний Амфіян, нікому про свій намір не розповідаючи, потай від усіх вийшов з того місця, де крилися християни, і пішов у нечистий ідольський храм, в якому Урван-ігемон у той час приносив ідолам жертву. Без страху до нього підійшовши, стримав правицю його з жертвою і сміливо, голосно, з божественною якоюсь владою переконував йо го, щоб зупинився в такому блуді, бісів же й ідолів, людськими руками зроблених, щоб не боготворив, зневажаючи єдиного істинного Бога. Те його дерзновення багатьох вірних у вірі утвердило, невірних же, а найбільше самого ігемона, на гнів і лють зрушило. Зразу-бо воїни, що з ігемоном були, наче вівцю вовки, схопили його, і незліченні удари в уста, і потилицю, і ціле тіло він прийняв, на землю кинений і ногами топтаний був. Тоді вкинули його до в'язниці й обклали кайданами. Зранку ж вивели на суд, і коли переконував його ігемон до ідольської жертви, нездоланним і непереможним Христовим воїном виявився. Повішений-бо і гострим залізним знаряддям дертий був по цілому тілі аж до кісток, і палицями олов'яними по лиці, і по шиї, і по ребрах битий, і не було видно лиця його з-поза ран, аж знайомі не впізнавали, і ребра його роздроблені і зламані були. Він же не перестав у муках велегласно ісповідувати ім'я Ісуса Христа, наче в чужому тілі страждаючи. Тоді льоном, змоченим в олію, ноги його обгорнули й обв'язали, вогнем запалили. І, палаючи, страждалець танув як віск. Проте навіть такою мукою не переможений, ще більшої сміливости сповнився, великим голосом взивав, Христа прославляючи, викриваючи блуд і докоряючи еллінському нечестивому безбожництву. І знову вкинений був до темниці. На третій же день ледь живого знову кати допитували муками, і коли в тому ж ісповіданні незмінно перебував, ігемон звелів глибинам морським його передати. Завезли мученика насеред безодні і, камінь до нього прив'язавши, вкинули в море. І зразу в ту годину закипіло море хвилями, і затряслася земля, і град захитався, і всі страхом великим охоплені були. Хвилі ж морські, підносячись, тіло мученикове винесли на землю перед воротами градськими.

Таке було страждання і кончина мученика святого Амфіяна, у другий день місяця ксандика — по грецьки, по-римськи ж — у четверту нону квітня, у п'ятницю.

Після цього взято було й инших християн багато, і Едесія, брата Амфіянового. Одних-бо зразу мучили всіляко, а инших на копання руди мідної в Палестині засуджували й висилали. Серед них же був і святий Едесій. Через якийсь рік заведений був Едесій в Олександрію, град Єгипетський, де ж побачив одного разу Єроклея-князя, що на суді сидів і понад міру на християн лютував, дів же, освячених Богові, і цнотливих жінок християнських безсоромним блудникам на наругу віддавав. Сповнився ревности святий і, перед усіма на князя того кинувшись, вдарив його по лиці й на землю кинув, б'ючи рукою і словом докоряючи нечестивому судді тому за неправедні суди. Зразу бо ті, що навколо стояли, схопили його і мучили, подібно, як брата його, Амфіяна святого, однакову ж з ним і кончину отримав. Після лютих мук втоплений був у морі, і прийняв Едесій святий вінець перемоги зі святим Амфіяном від Христа, Спаса нашого, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять святого мученика Полікарпа, який в Олександри ігемона за пролиття крови невинних християн викрив і докорив, псом неситим його називаючи. За те після багатьох мук мечем голову йому відтяли за Максиміянового царювання.

Пролог у цей день споминає святу мученицю Теодору-діву, але вона, як же з Великої Четьї відомо, не є Теодора, а Теодосія, пам'ять її буде 29-го травня.

Місяця квітня на 3-й день

Житіє преподобного отця нашого Микити Ісповідника, ігумена обителі Мидикійської у Витинії

Батьківщина Микити преподобного — Кесарія Витинська, батьки — благочестиві. Батько називався Філарет, постригся в чернецтво, втративши законну дружину свою, яка після народження дитинчати Микити на восьмий день переставилася до Господа. Дитину виховувала батькова мати. А коли віку дійшов і книг навчився, віддався на службу Богові і спершу пономарське в церкві виконував служіння, вправляючись у читанні книг божественних, тоді до одного відлюдника Стефана, мужа добродійного, пішов, який його після достатнього наставлення відіслав у монастир Мидикійський, його ж створив преподобний Никифор і був ігуменом у ньому. І прийняв Никифор Микиту люб'язно, бачивши в ньому благодать Божу, і постриг його в чин чернечий. У ньому ж блаженний Микита настільки постницькими подвигами, смиренням же, послухом і всіма добрими ділами встигав, що всіх, що там були, ченців скоро перевищив, і не закінчилися ще сім років його в монастирі, коли сан пресвітерський прийняти переконав його настоятель і освятитися від святішого Тарасія, патріярха Царгородського. Після прийняття ж священства зразу все монастирське урядування зі старійшинством від Никифора преподобного, що старістю вже знеміг, йому, хоч і не хотів, вручили. І керував добре монастирем замість отця свого Никифора, випасаючи словесне стадо пильно і примножуючи його прикладом добродійного свого життя. Багато-бо, чувши про життя його богоугодне, приходили в ту обитель, відвертаючись від світу, і від нього на путь спасення наставлятися хотіли, там хотіли жити. І через мало років примножилося братів до ста, благодаттю Христовою. Серед них же був Атанасій блаженний, муж воістину чесний і дивний, його ж чесноти неможливо короткими виявити словами і висловити велику його до Бога любов, на початку відвернення від світу показану, що й самі ангели йому дивувалися. Коли-бо, цураючись світу цього і похоті його задля Бога, з дому батьків таємно вийшов і, в монастир один увійшовши, подвиги чернечі почати хотів, батько його по крові, довідавшись про те, прибіг з гнівом у монастир той і, взявши сина, якого любив вельми, скинув з