Читати книгу - "Палай зі мною, Еліс Кларк"

— Давай доїмо і може вже підемо, — сказав він після невеликої паузи. — Завтра мені треба буде зʼїздити на роботу, а до тебе прийдуть стилістка, манікюрниця і ще хтось там, мої хлопці вже домовились. Треба виспатись по можливості.

 — Так, звичайно, — я підводжусь  і беру зі столу тарілки. — Зараз помию…

— Там посудомийка є, — каже він. — Просто зішкреби їжу, а потім засунь у неї. Вона біля мийки. 

Якось з горем пополам розбираюся, куди складати той посуд. Мені соромно, що я така незграбна, опускаю очі, щоб не зустрічатися з ним поглядом. 

— Добре, ходімо, — врешті-решт каже він, встаючи з-за столу і підходячи до мене. — Дорогу до кімнати запамʼятала? — схоже, намагається пожартувати.

Я киваю. Він усміхається і йде до виходу з кухні, а потім і до сходів. Далі йдемо мовчки.

На другому поверсі біля моєї спальні зупиняємось. 

— Добраніч, — тихо кажу я.

— Може, поцілуєш мене перед сном? — його очі, здається, продовжують сміятись. Знов жартує? 

— Якщо це входить в мої обов’язки, — теж намагаюся пожартувати. 

— А якщо не входить? 

Я не знаю, що сказати. Лише знизую плечима. 

— Та годі тобі, не напружуйся так, — усміхається. — Я жартую. Я обіцяв тобі, що не стану тебе чіпати, тож я не стану…