Читати книгу - "Сліпий годинникар"

у Землі біоморфів дуже великий стрибок і випадково приземлитися в одному конкретному наперед визначеному місці. Якщо взяти до розгляду достатньо велику кількість покращень, то їх спільне виникнення стає настільки неймовірним, щоб бути неможливим з усіх поглядів. Цей аргумент наводився вже неодноразово, але, можливо, буде корисно наголосити на відмінності між двома типами гіпотетичної макромутації, обидва з яких, схоже, заперечуються аргументом про складність, але, по суті, він заперечує лише один із них. З причин, що стануть зрозумілими нижче, я називаю їх макромутаціями типу «Boeing 747» та макромутаціями типу витягнутого «DC8».

Макромутації типу «Boeing 747» справді заперечуються щойно наведеним аргументом від складності. Вони отримали свою назву від пам’ятного помилкового розуміння теорії природного відбору астрономом сером Фредом Гойлом. Він порівнював природний відбір у його позірній неймовірності з ураганом, що проноситься сміттєзвалищем і випадково збирає «Boeing 747». Як ми вже бачили в розділі 1, це є абсолютно хибною аналогією для застосування до природного відбору, але це дуже добра аналогія для ідеї певних типів макромутації, що породжують еволюційні зміни. Насправді фундаментальною помилкою Гойла було те, що він фактично вважав (сам того не усвідомлюючи), що теорія природного відбору справді базується на макромутації. Ідея можливості однієї-єдиної макромутації, що породжує повністю функціональне око з переліченими вище властивостями там, де раніше була лише гола шкіра, по суті, є приблизно такою само неймовірною, як ураган, що збирає «Boeing 747». Саме тому я й назвав цей різновид гіпотетичної макромутації макромутацією типу «Boeing 747».

Макромутації ж типу витягнутого «DC8» — це мутації, що, попри можливу значну величину їхніх впливів, виявляються незначними з погляду їхньої складності. Витягнутий «DC8» — це авіалайнер, що був створений шляхом модифікації більш ранньої версії авіалайнера «DC8». Він схожий на оригінальний «DC8», але має видовжений фюзеляж. Він став покращенням як мінімум з одного погляду — в тому сенсі, що може перевозити більше пасажирів, аніж оригінальний «DC8». Витягування є значним збільшенням довжини, і в цьому сенсі воно є аналогом макромутації. Ще цікавіше, що таке збільшення довжини на перший погляд видається складним. Для видовження фюзеляжу авіалайнера недостатньо просто вставити додаткову секцію салону. Потрібно також видовжити величезну кількість різних трубок, кабелів, повітропроводів та електричних з’єднань. Потрібно вставити багато додаткових крісел, попільничок, лампочок для читання, 12-канальних музичних селекторів та форсунок подачі свіжого повітря. На перший погляд здається, що витягнутому «DC8» буде притаманна значно більша складність, аніж звичайному «DC8», але чи справді це так? Відповідь заперечна, принаймні в тому плані, що «нові» об’єкти у витягнутому літаку є лише «збільшенням кількості старих». Макромутації типу витягнутого «DC8» нерідко можна побачити на прикладі біоморфів із розділу 3.

Як це пов’язано з мутаціями в реальних тварин? Відповідь полягає в тому, що деякі реальні мутації спричиняють великі зміни, дуже подібні до зміни «DC8» на витягнутий «DC8», і деякі з них, хоча й у сенсі макромутацій, стали частиною процесу еволюції. Усі змії, наприклад, мають значно більше хребців, аніж їхні предки. У цьому можна було би переконатися навіть без жодних скам’янілостей, бо змії мають значно більше хребців, аніж їхні нині живі родичі. Більше того, різні види змій мають різну кількість хребців, а це означає, що ця кількість, мабуть, змінювалася в процесі еволюції з часів їхнього спільного предка, причому доволі часто.

Наголосимо, що для зміни кількості хребців у тварини треба зробити більше, ніж просто запхати всередину додаткову кістку. Кожен хребець має тісно пов’язаний із ним набір нервів, кровоносних судин, м’язів тощо, так само, як кожен ряд крісел в авіалайнері має набір подушок, підголівників, роз’ємів для навушників, лампочок для читання з відповідними кабелями живлення й т. п. Середня частина тіла змії, як і середня частина корпусу авіалайнера, складається з низки сегментів, багато з яких є абсолютно однаковими, хоч якими б складними вони були кожен окремо. Тому для додавання нових сегментів треба лише виконати простий процес дуплікації. Оскільки вже існує генетична техніка для створення одного сегмента змії — генетична техніка великої складності, для побудови якої знадобилося багато поколінь покрокової, поступової еволюції, — нові ідентичні сегменти можна легко додати за один-єдиний мутаційний крок. Якщо уявити гени «інструкціями для ембріона, що розвивається», то ген вставляння додаткових сегментів може читатися просто як «зробити тут іще раз те саме». Думаю, що інструкції зі створення першого витягнутого «DC8» були дещо подібними.

У цьому можна бути впевненими, адже у процесі еволюції змій кількість їхніх хребців змінювалася на цілі числа, а не на дробові. Неможливо уявити собі змію, що має 26,3 хребця. Вона має їх або 26, або 27, і очевидно, що траплялися випадки, коли потомство змії мало хоча б на один цілий хребець більше, ніж його батьки. Це означає, що воно мало весь додатковий набір нервів, кровоносних судин, м’язових блоків тощо. Тоді ця змія певною мірою була макромутантом, але лише в слабкому сенсі витягнутого «DC8». Легко повірити, що окремі змії, що мали аж на півдюжину більше хребців, ніж їхні батьки, могли виникнути за один-єдиний мутаційний крок. «Аргумент від складності» проти стрибкоподібної еволюції для макромутацій типу витягнутого «DC8» не придатний, бо, якщо уважно подивитися на природу задіяних змін, вони у прямому сенсі взагалі не є справжніми макромутаціями. Вони є макромутаціями, лише якщо наївно дивитися на кінцевий продукт — дорослу тварину. Якщо ж дивитися на процеси ембріонального розвитку, то вони виявляються мікромутаціями, в тому сенсі, що невеличка зміна ембріональних інструкцій привела до великого очевидного ефекту в дорослому організмі. Те саме справедливо для антенапедії у плодових мушок та багатьох інших так званих «гомеозисних мутацій».

На цьому завершу свій відступ щодо макромутацій і стрибкоподібної еволюції. Він був необхідним, бо теорію переривчастої рівноваги часто плутають зі стрибкоподібною сальтаційною еволюцією. Але це таки був відступ, бо основ­ною темою цього розділу є теорія переривчастої рівноваги, і ця теорія насправді жодним чином не пов’язана з макромутаціями та справжньою сальтацією.

Виходить, що «пробіли», про які говорять Елдредж із Ґулдом та інші «пунктуалісти», не мають нічого спільного зі справжньою сальтацією і є значно меншими пробілами, ніж ті, що викликають жвавий інтерес у креаціоністів. Більше того, Елдредж і Ґулд спочатку представили свою теорію не як таку, що радикально та революційно суперечить звичайному, «традиційному» дарвінізму (як це пізніше подавалося), а як щось, що випливає з давно прийнятого традиційного дарвінізму, трактованого належним чином. Для отримання такого належного розуміння, боюся, нам знадобиться ще один відступ, цього разу щодо питання походження нових видів — процесу, відомого як «видоутворення».

Відповідь Дарвіна на питання походження видів загалом полягала в тому, що одні види походять від інших. Більше того, генеалогічне дерево життя є розгалуженим, а це означає, що до одного предкового виду можна простежити більше одного сучасного. Наприклад, леви й тигри сьогодні є представниками різних видів, однак і ті, й інші вийшли з одного предкового виду, причому, мабуть, не дуже й давно. Можливо, цей предковий вид не відрізнявся від одного з двох сучасних різновидів. Це міг бути якийсь третій різновид або й узагалі нині вимерлий. Так само людей і шимпанзе як види сьогодні чітко розрізняють, але їхні предки кілька мільйонів років