Читати книгу - "Парі на каченя, або Пограємось хлопчики, Тіна Вітовт"

Рита

Напруга останніх днів мене все більше гнітить. Настрій препаскудний. 

І це за тиждень до початку навчального року.

З кожним доторком та поцілунком Артема, з кожним його ніжним словом та не менше ніжними обіймами, кожною спільною прогулянкою... мені стає ще паскудніше на душі. 

Я наче сама собі зраджую. Хочеться сісти у куточку, подалі від усіх, і залитися гіркими сльозами розпачу.

Кожної ночі, після нашого палкого прощання з поцілунками та пестощами, я поринаю у світ своїх думок та міркувань. І до слова, не всі мої висновки виходять втішні.

А що було б якби Тимур не запросив мене на побачення. На те саме злощасне, перше побачення, на яке я, дурепесько, так збиралася наче скажена фанатка до свого кумира. 

Я тоді була від нього в захваті настільки, що мало не верещала від захоплення, коли він підійшов до мене і запропонував зустрітися у вечері. Ще не вистачало потайки його сфотографувати і слиною заляпувати його зображення, розглядаючи об'єкт свого обожнювання.

На той момент, я була впевнена що по вуха закохана в Тимура. Крім нього нікого не бачила навколо. І навіть побачення, яке більше нагадувало дружню прогулянку, мене не остудило зовсім.

А от дізнатися про те що він запросив мене не через симпатію, яка спалахнула не від моментального розуміння моєї неперевершеності та чарівності, було неприємно. 

І це м'яко кажучи. На язиці у момент підслуховування хлопців, з їхніми дурнуватими іграми, у мене крутилися набагато смачніші вирази, ніж дозволяє моє виховання.

Куму ж сподобається дізнатися про підставне запрошення, зроблене тільки заради забави та виграшу. Вже і не пам'ятаю що вони тоді розігрували. Але цей факт нічого не змінює.

Виявилося, що я не така вже і закохана в Тимура. 

З чого зрозуміла? 

Та з того що спочатку мене поглинуло обурення та злість на того гаврика. Потім думала помститися. Далі був ігнор. А в результаті, після поцілунку з ним, я стала байдуже відноситися до нього.

Ні, він мені і досі подобається як хлопець. Але такого обожнювання як раніше не має. Мені з ним просто приємно спілкуватися.

Мене гризе питання, а чи спромігся мене помітити Артем? 

От якби, чисто гіпотетично, ніхто ніяких дурнуватих ігор не пропонував?

Якби не було того злощасного парі. Не було зацікавленості Тимура у мені, як дівчині. Навіть такої не значної, майже невинної.

Я прекрасно розумію, що у ролі дівчини мене ніхто не розглядав. Принаймні на початку їхніх домовленостей. На даний момент нічого толком не можу зрозуміти. 

З усіма їхніми заграваннями та натяками на щось більше ніж просто походити тримаючись за ручки, з дружніми веселими розмовами. Їм цього дитячого садка явно мало. 

Та за гріха таїти, і мені також хочеться обіймів, поцілунків та пестощів. Далі заходити я поки що не планувала, не надто я впевнена, що мені це зараз потрібно.

І от випливає, а чи дивився на мене Артем так палко та з бажанням, якби його друг не нагадав йому що я дівчина? Досить симпатична дівчина, між іншим. 

Хтозна, може я була б для нього досі мала причепа, гидке каченя, що плентається за ним разом з його меншою сестрою, таким самим каченям, як він нас прозвав. 

Каченята бешкетливі, ті що постійно обчищають його сховки із солодощами, ті що постійно роблять дрібні дитячі витівки...

Але він забув врахувати - каченята виросли і перетворилися на прекрасних лебедів.

Багато хто вважає, що у такому юному віці ми надто вже перебільшуємо все. Нам здаються проблеми там де їх немає. Та я не впевнена що ця гіпотеза правдива. 

У кожному віці люди схильні до переживань і це не робить їх дурними чи слабкими. Все це природно та прогнозовано. Не нормально виглядає якщо людина без емоцій, черства до навколишнього середовища, з твердим холодним серцем.

Погоджуся, що в міру необізнаності та відсутності досвіду в юному віці схильність до перебільшення та трагічного сприйняття більше. Але не будемо забувати, багато людей не зважаючи на зрілий вік творять такі "чудеса" та незрівнянні "емоційні кульбіти", що юність відпочиває, та тихенько схлипує в куточку.

Не витримую цього напливу гнітючих думок. Здіймаюся з ліжка. Нехай вже далеко за північ, але спати не можу, наче піску в очі насипали.

Не довго думаючи надягаю шорти та кофтинку, на дворі прохолодно, взуваю теплі мохнаті капці і пленкаюся на кухню. 

Сьогодні буду "нічною жрицею". А "нічна жриця" потребує свого "сяючого вівтаря".

Отож буду робити ревізію холодильника.

Вже добряче покопирсавшись у вмісті холодильника, дістала миску з недоїденим за вечерею салатом. Зранку він буде не такий смачний, як уночі. Розмістилася за столом і почала наминати, паралельно гортаючи соцмережі. 

Світло не вмикала, і телефону вистачало. 

А даремно. Коли почула нерозбірливий шурхіт та шряботіння думала зганьблюся на тому ж стільці, де жувала свій нічний перекус...