Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Аліна

Відпросилася на годинку з роботи. До приходу футболістів з команди Мишка ще далеко. Та й сам він зараз на роботі батька, щойно листувалися.

У мене невідкладна справа, яку Ведмідь не зрозуміє. А якщо і зрозуміє, то не відразу. Бо на зустріч із Глібом мій хлопець відреагує, авжеж, по-звірячому. Але й мені незручно перед знайомим плавцем. По телефону він слухати не став, попросив пояснити все при зустрічі.

- Привіт, Глібе, - підходжу до його столика.

Ми домовилися про зустріч у кав'ярні за квартал від футбольного клубу. Так і до роботи буде недалеко, і в будь-який момент можу прибігти, якщо викличуть.

- Вітаю, красуне, - зачаровуючи голлівудською посмішкою, хлопець піднімається. - Мені стільки днів довелося чекати, поки нарешті побачились.

Ох-х... Гліб, напевно, не розпізнав у телефонній розмові натяків. Зізнаватися було страшно, коли вибрала одного з хлопців. А зробити це навпаки - попрощатися з іншим, не менш важко відчувається.

- Сідай-сідай, - Гліб підштовхує мене до стільця за столиком. - Зробив заздалегідь замовлення. Але попросив, щоб принесли, коли прийде до мене дівчина.

І махає в бік бару, показуючи на мене.

- Дякую, не варто було. Глібе, я хотіла поговорити…

- Я теж! - заявляє впевнено.

Вчасно приносять велику чашку з какао. Горло промочити не завадить.

- Спочатку вислухай, будь ласка, мене, - прошу.

- Добре, вмикаю всю увагу. Адже ти моя дівчина, Аліно, - накриває мою руку своєю.

Гей-гей! Що відбувається?

Тепер і плавець заразився Ведмежими звичками? У тому сенсі, коли самовпевненість біжить попереду хлопця. Тільки от сердечко частіше б'ється зі справжнім Ведмедем. І всі думки лише про нього.

- Пробач, Глібе…

- За що? - він згинає здивовано брови.

- Я не твоя дівчина. І... і їй не стану.

Швидко відпиваю з чашки три ковтки, на Гліба соромно дивитися. Та й відвертатися ж незручно.

- Цікаво, чому? Ти ж бачилася зі мною. Я не квапив, я чекав, коли ти позбудешся від божевільного футболіста, - чую злі нотки в його голосі. - Почекай-но, ти через нього? Він тобі заборонив зі мною бачитись?!

- Ну, в якійсь мірі це так, але і я не хочу твій час витрачати.

- А його час витрачати хочеш? З ним, тобто, краще?!

Ні, я не чекала, що Гліб зрадіє. Просто не готувалася до всіх питань.

- Розумієш, у нього є дещо… - підбираю слова, Гліб невдоволено пихкає в цей час. - У Мишка є мітки. Мені давно нагадали, що з'явиться хлопець зі схожими знаками. Ось ним виявився воротар з футбольної команди.

- Послухай, це ж маячня!

Так, згодна. Як завжди, мене приймають за божевільну.

Уявляю, як він би відреагував, дізнавшись, що теж не без міток живе. Фух, добре, що я не стала вантажити його традиціями, історією ворожіння і всім тим, від чого у Ведмедя щелепа відвисла.

- Я дуже хочу, щоб ти не ображався на мене. Ти чудовий хлопець. А плавець, то взагалі неперевершений. Але є такі мітки, проти яких не зможу піти, - і я зараз не про знаки, а про почуття, які не обдурити і не заглушити. - Такий красень, як ти, швидко знайде собі дівчину, - додаю, нітрохи не сумніваючись.

Пам'ятаю тих хижих плавчих на ковзанці. Навіть цілий кастинг збереться на вакансію дівчини Гліба. Хоча після кастингу можуть бути жертви. Краще підстрахуватися тоді, щоб суперниці не прибили одна одну.

- Може, знайти не проблема... - він задумливо вимовляє. - Але тільки ти врятувала мої щасливі плавки. Я вже всім у команді сказав, що зустрічаюся з тобою.

- Тепер скажи, що я набридла? Мовляв, така-сяка набридлива, вже геть дістала.

- Аліно, а ти хитренька, - усміхається Гліб, потім посувається ближче. - Ти мені подобаєшся. Тому я тут. А футболіст мені не подобається. Тому я не буду прощатися.

Що?

Різко відсуваю обличчя. Що з Глібом відбувається? Як наче підмінили! Говорив-говорив, а потім різко на мої губи накинувся.

Схоплююся з-за столу.

- Мені треба йти. На роботі дали зовсім трохи часу відлучитися.

- Я теж почекаю, коли ти зрозумієш, що повинна була стати моєю дівчиною.

Останні слова Гліба ще гудуть у вухах. Але я вже біжу, начебто гонитва за мною, короткою дорогою до футбольного клубу.

На своєму посту заново прокручую наші з'ясування з Глібом. Він завівся, звичайно. Не приховував, як його моя відмова зачепила. Ще й я так втекла ганебно. Збиралася ж розлучитися по-людськи. Все-таки він гордий хлопець, до того ж, не звик до відмов. Рознервувався, контроль втратив. Можна зрозуміти.

А що тут дивуватися? Ведмідь на його місці б кричав на все кафе, перевернув стіл, мене б закинув на плече та потягнув до свого барліга.

Чомусь про мого ревнивого хлопця з нападами сказу згадується з мрійливою посмішкою.