Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

— Соняшники? — вона хмикнула, а тоді схрестила руки перед собою.

Я стала поряд, після знизала плечима.

— Випереджаю твої питання. Я не знаю від кого вони.

Вона глянула на мене, піднявши обидві брови.

— Мені здається, — вона підступила до одного з букетів та витягла звідти записку. — Я знаю, хто це.

— Хто?

Я зупинилася біля неї, і вона простягнула мені листівку.

— Ти вправі глянути першою, і розповісти мені якщо захочеш. Все ж це ваша історія.

Я вихопила з її рук записку, та розкрила її. Мої губи розтулились, а серце пришвидшено забилось.

Мої очі зосередились на рівному почерку, який я б впізнала з тисячі:

Алісо, пробач мені…

Я знаю, що не заслуговую на тебе,

але дозволь мені виправити все.

Я тебе кохаю, сонце.