Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

Передзвін системи порадував підвищенням рангу ухиляння до другого, однак це не сильно полегшило моє становище. З поверненням господині монстр помітно підбадьорився, рухаючи мацаками на кшталт батогів, один із яких мимохіть зачепив моє стегно. Броня витримала, але удар відкинув мене на добрі п’ять метрів.

[Отримано 26 шкоди]

Поступившись ініціативою противнику, я все-таки спробував зачепитися поглядом за Фрею, щоб спробувати вирішити конфлікт. Дівчина нам потрібна й не варто починати співпрацю на такій ноті.

– Тайм-аут! – закричав я на всю міць легенів, роблячи промовистий жест руками. – Давай просто поговоримо…

– Минулого разу я просила того ж! – сказавши це, вона з’явилася над головою осідланого монстра і змахнула в повітрі рукою, у якій було щось затиснуто.

Відчувши загрозу, я підняв обидві руки, прикриваючи голову й шию. Миттю пізніше прийшов сильний тиск, що розпався хмарою бризок. Водночас по шолому застукали множинні краплі води, які на мить перекрили поле зору. Затримкою скористався монстр і здійснив вертикальний помах мацаком, вколотивши мене в болотну рідину на додаткові тридцять сантиметрів, якщо не більше.

[Отримано 11 шкоди (Вода/Ріжуча шкода)]

[Поглинуто сумісну ману… Усунення стихійного конфлікту… Мана +1. Сховище мани – 178/200]

[Отримано 54 шкоди (Критична)]

По всьому тілу затріщали кістки, але довелося проігнорувати слабкість і швидко ухилятися, аби не отримати ще один горизонтальний удар.

– Послухай мене, я просто хотів поговорити! Невже це так складно? До того ж я один і навряд чи зможу перемогти тебе і твого вихованця! – краще виставити себе з позиції слабкості, щоб співрозмовник відчув себе в більшій безпеці, ніж є насправді.

У рухах монстра з’явилася невпевненість, яка дала змогу уникнути ще трьох хльостких ударів, після чого з його спини почувся голос господині.

– Гаразд… То хто ти? – трохи менш настороженим голосом запитала дівчина.

– Гравець, який знайшов це підземелля і проходить його з групою найманців, – не встигла Фрея напружитися, як я продовжив, – вони зараз доволі далеко й досліджують місцевість.

– Хм… А, як ти опинився на безлюдному острові, далеко від східних берегів континенту? Ще й із групою найманців, щось не сходиться! – підлеглий монстр загрозливо підняв мацаки і простягнувся в мій бік.

– Не знаю, про що ти. Ми увійшли через врата на болотах, поблизу Лазурівки… це в Князівстві Тевас, – вирішив я уточнити, починаючи розуміти загальну ситуацію.

– Отже, ти не пірат? Хоча, чого це я, там одні огри, сумніваюся, що дроу приймають до лав піратів «Великої руки», – з видимим полегшенням промовила Фрея.

Щойно господиня розслабилася, щупи монстра опустилися, повертаючись до звичного вивчення бруду під лапами. Хоча він більше не виглядав агресивно, я не поспішав наближатися, вважаючи за краще спілкуватися з безпечної відстані.

– Виходить, ми зайшли в підземелля з двох різних входів, між якими бозна скільки кілометрів. Прикольно, не знала, що так можна! – чомусь зраділа ельфійка.

– Ніколи не чув про таке, але… чому б і ні? З огляду на малу кількість гравців і величезний світ гри, не дивно, що є чимало того, із чим ще ніхто не стикався або тримає інформацію при собі, вважаючи даремною.

– Ти це… Вибач, що відразу накинулася. Розумієш, на тому острові я опинилася не зовсім із власної волі, точніше, «конкретно із чужої волі», – дівчинка (упевнений, вона доволі молода), зніяковіло почухала щоку. – Давай залазь і поговоримо, не дуже зручно спілкуватися на такій відстані. Можу підвезти тебе до друзів, якщо хочеш.

З хвилину я роздумував, чи приймати її запрошення, доки не зрозумів, що їй не вигідно ставити себе в уразливе становище, підпускаючи до себе маловідомого гравця. На ній немає жодної броні чи зброї, крім чарівної палички, яка зараз закріплена на поясі.

– Мабуть, прийму твоє запрошення…

Варто було тільки погодитися, як мене обережно обвив один із мацаків монстра й легко поклав на сідло/конструкцію/сідалище дівчини. Тут, як не дивно, було доволі зручно й несильно трясло під час руху. Опинившись досить близько до нової знайомої, вдалося уважніше її роздивитися.

Мініатюрна, десь 160 сантиметрів, як і всі морські ельфійки, смаглява, зі щільним чорним волоссям, яке стирчить у різні боки, але сходиться густим чубчиком, що закриває все чоло. Одягом їй слугував чорний обтислий леотард (спортивний купальник), обрізаний на колінах і ліктях. Поверх нього вона одягла бежевий ельфійський халат-туніку із чорним виворотом і рукавами, які поступово розширюються від плеча до кисті. З боків вона мала широкі вирізи, що відкривають низ леотарда. Водночас щиколотки повністю голі, як і ступні, адже в гардеробі ельфійки нема взуття. Не найкраще рішення для боліт. На фігурі одяг утримувався багатошаровим поясом-канатом, який на спині закручувався в хитромудрий вузол у формі чотирилистої конюшини. Крім того, руки вінчали на вигляд важкі браслети з різних матеріалів, у кількості трьох штук на руку.

«У мене тільки одне питання, чому її одяг недоторкано-чистий? Розумію, що вона їздить на спині монстра, але щоб жодної плямочки? Де вона відшукала хімчистку на болотах? Може адресу запитати?»

Залишивши ці думки при собі, я перейшов до справи, адже багряна пліснява гільйотиною повисла над моєю шиєю. Знайомство й налагодження стосунків можна відкласти на потім.

– Не розкажеш, як тобі вдається стримувати зараження? – лобове запитання могло підштовхнути її видати інформацію або ж покласти початок торгу за інформацію.

Спочатку дівчина нахилила голову, ніби, не знаючи, про що йдеться, але потім змінила позу на більш розслаблену, сівши по-турецьки і тримаючи руки на ступнях.

– Отже, для цього ти мене шукав? Варто було здогадатися, – легенько всміхнувшись, вона витягла із сумки невелику колбу з невідомою блакитною рідиною. – Послуга за послугу: я тобі антидот і метод його отримання, а ти виконаєш одне моє прохання. Нічого надскладного не обіцяю, ок?