Читати книгу - "Ловець невинних душ, Донато Каррізі"

— Гадаю, передусім він сподівається знайти пояснення, яке його трохи заспокоїть. — Маркус порівняв цю справу із ситуацією, у якій опинилася родина Рокка. Батьки Філіппо не піддалися, не відчинили дверей темним силам: не відповіли на зло, яке їм заподіяли, злом. — Бруно Мартіні йде на таку собі смерть.

Клементе був згоден із ним. Астор Ґояш — чоловік, до якого не можна наближатися. Його охоронці відкриють вогонь, перш ніж Мартіні вистрілить. Якщо він думає, що втече після цього, то дуже помиляється.

Очікуючи, поки Мартіні вийде з будинку, Клементе поділився з Маркусом іншими новинами.

— Поліція почала шукати Лару.

Маркус недовірливо глянув на нього.

— Відколи?

— Вони зіставили її зникнення з витівками Єремії. Це теж заслуга поліціянтки з Мілана, яка з ними співпрацює.

Маркус здогадався, що йдеться про жінку, з якою він уклав угоду, і не прокоментував слів приятеля. Але повідомлення його заспокоїло.

— Є ще дещо, — вів далі Клементе. — Лікарі виключили, що в Єремії був інфаркт. Підозрюють отруєння й чекають результатів токсикологічного дослідження. Отже, ти мав рацію.

— Я знаю, що це за речовина, — додав Маркус. — Сукцинілхолін. Він паралізує м’язи, що може скидатися на серцевий напад. І не залишає слідів у крові. — На його обличчі промайнув блиск задоволення. — Гадаю, мого таємничого колегу-пенітенціарія надихнуло самогубство Канестрарі.

Клементе здивовано поглянув на нього: його учень прекрасно склав усі іспити.

— Ти вже вирішив, що робитимеш, коли ця історія закінчиться?

Маркус радо працював би на користь інших, як священик із «Карітасу». Але сказав:

— Зараз я не думаю про це.

Вони поглянули у вікно й побачили, що Бруно Мартіні рушає до авто.

Клементе вручив Маркусові ключі від «Панди» й побажав успіху.

Увечері місто знелюднювалося, і «Фіат-Мультіпла» міг їхати швидко серед такого неквапного руху. Маркус їхав слідом, зберігаючи безпечну відстань, аби його не зауважили.

Мартіні покидав Рим — про це свідчили дорожні знаки. Однак перед цим він зупинився біля банкомата. Маркусові це здалося дивним, адже Клементе сказав, що того дня чоловік уже зняв гроші в банку. Він побачив, що той сів в автомобіль і поїхав, але менш ніж за десять хвилин знов зупинився, цього разу для того, щоб випити кави в переповненому барі, де відвідувачі дивилися матч. Бруно Мартіні ні з ким не привітався, і не здавалося, щоб хтось його впізнав. Випивши кави, чоловік заплатив і рушив далі в подорож. Подався до зони, перед якою стояло табло, що інформувало про заборону в’їзду, — знехтував ним і проїхав біля камери, наражаючись на штраф. Маркус не мав вибору й мусив прямувати за ним. Завернув на вулицю, що вела до північних передмість Рима. Наблизився до в’їзду на автобан і заплатив. За кілька хвилин зупинився втретє, щоб заправитися. Маркус чекав на нього на майданчику стоянки, за розподільником палива, і дивився в дзеркало заднього огляду, як той спокійно наповнив бак, а потім заплатив кредиткою. Відтак рушив, додержуючись поміркованої швидкості.

Маркус замислився, куди їде Мартіні. Мав таке враження, що щось проґавив.

Спочатку чоловік прямував у бік Флоренції, але за десять кілометрів зупинився на сервісному майданчику й зайшов до гриль-бару, а Маркус — за ним. Мартіні купив пачку цигарок і знову замовив каву. Маркус причаївся за стелажем із газетами, вдаючи, що переглядає тижневики, але не зводив з нього очей, коли той допивав каву біля стійки. Закінчивши, Мартіні поглянув в об’єктив камери охорони, розміщеної над касою, і завмер на декілька секунд.

«Хоче бути на запису», — подумав Маркус.

Мартіні відставив чашку й рушив униз сходами, що вели до туалету, Маркус пішов слідом. Насилу відчинив двері та, упевнившись, що вони самі, пройшов біля Мартіні, який мив руки. Маркус зупинився на відстані двох умивальників і відкрутив кран. Мартіні подивився на нього в дзеркалі, але без цікавості.

— Пане Мартіні, маєте потребу в алібі?

Запитання заскочило чоловіка.

— Про що ви кажете?

— Банкомат, автозаправка, сервісний майданчик — у всіх цих місцях є камери. З-поміж уболівальників, які зібралися в барі, щоб подивитися матч, теж буде хтось, хто звернув на вас увагу. Цікавий задум — сплатити штраф. І невеличка екскурсія автобаном, адже в’їзні брами реєструють в’їзд і виїзд. Залишаєте сліди, аби стало відомо, де ви були. А куди насправді ви їдете?

Чоловік підійшов до Маркусa, скорчивши грізну міну.

— Чого ви від мене хочете?

Маркус відповів йому таким самим поглядом, без тіні страху.

— Хочу вам допомогти.

Здавалося, у чоловіка чешуться руки, щоб його вдарити, але він стримується. Те, як він рухав великими долонями, а також уся його постава свідчили про рішучість. Він скидався на лева, ладного атакувати.

— Ви поліціянт?

Маркус не відповів, бажаючи не виводити його з омани.

— Альберто Канестрарі, Астор Ґояш — вам відомі ці імена?

Мартіні не зреагував, та здавався заскоченим.

— Ви знаєте їх, чи не так? — повторив запитання Маркус.

— Можна дізнатися, хто ти?

— Ти втікаєш, еге ж? Ти не відрізняєшся від мене: теж намагаєшся комусь допомогти. Кому?

Бруно Мартіні відступив на крок, немовби дістав кулаком в обличчя.

— Я не можу сказати.

— Мусиш, інакше все марно. Ця особа не зможе виміряти справедливість: помре сьогодні ввечері. — Маркус наблизився до нього. — Кому ти допомагаєш?

Чоловік сперся на умивальник і підніс долоню до чола.

— Вона прийшла до мене вчора, сказала, що її зниклий син мертвий і що вона може знайти вбивцю.

— Камілла Рокка. — Маркус цього не сподівався.

Мартіні кивнув.

— Нас об’єднало те, що сталося з нашими родинами три роки тому. Зниклі Аліче й Філіппо стали як брат і сестра. Я познайомився з Каміллою в комісаріаті, нас поріднило страждання. Камілла була зі мною, коли дружина мене покинула. Тільки Камілла мене розуміла. Тому я не міг їй відмовити, коли вона попросила про пістолет.

Маркус не вірив тому, що чув. Родина, яка змогла впоратися з нещастям і подбала про другу дитину, щоб спробувати знову стати на ноги. Це була лише видимість. Тепер він збагнув план Камілли. Вона не сказала нічого чоловікові. Скористалася тим, що він поїхав з міста, бо якби з нею щось сталося, він опікувався б дитиною. Тому сьогодні після полудня дитини не було вдома. Мати попросила когось посидіти з