Читати книгу - "Це наш секрет..татусь, Верефрі"

Квартира була в сучасному стилі: світлі стіни, мінімалістичні меблі, велике панорамне вікно з видом на нічне місто. На кухонному столі стояв букет свіжих квітів, ідеально підібраний Аороном, щоб усе виглядало реалістично.

Емі ходила кімнатою, розглядаючи кожну деталь. Її речі вже були акуратно розкладені в гардеробі, ніби вона дійсно тут жила багато років. Вона трохи нервувала, знаючи, що незабаром Аорон прийде, який принесе їжу в холодильник, бо він пустував.

Двері відчинилися, і на порозі з’явився Аорон, з пляшкою вина в одній руці й пакетом із їжею в іншій. Він виглядав розслабленим, та задоволено.

— Ти вже облаштувалась? — запитав він, оглядаючи її.

— Усе виглядає надто ідеально, щоб бути справжнім, — відповіла Емі, обернувшись до нього.

— Саме це нам і потрібно, — сказав він, заходячи до кухні. — Нам треба зіграти ролі закоханих ідеально.

Емі склала руки на грудях. Аорон відкрив пляшку вина, налив у два келихи й підняв один із них:

— Гості точно нічого не запідозрять.

Вона прийняла келих і сіла за кухонний стіл.

— Тільки щоб ти знав, я роблю це виключно заради твого спокою, — сказала Емі, дивлячись на нього поверх келиха. Та знала що це лише частина правди.

— І я вдячний тобі за це, — відповів Аорон.

— Ми повинні виглядати максимально природно, — сказав він, підходячи ближче до неї. — Це не просто легенда, це історія, яка має звучати правдиво.

Емі засміялася, відставивши келих:

— Ти наче готуєш мене до театральної вистави.

— Можливо, це і є вистава, — тихо відповів він.

Він нахилився ближче, але вона швидко відвернулася, удаючи, що дивиться у вікно.

— Я думаю, що на сьогодні досить, — сказала вона.

Емі прокинулася від легкого шуму на кухні. Аорон, у простій білій футболці та джинсах, готував каву. Він виглядав так спокійно, що на мить Емі здалося, ніби вони дійсно пара.

— Доброго ранку, — сказав він, повертаючись до неї з двома чашками кави.

— Доброго, — відповіла вона, сівши на диван.

— Готова до великого дня? — запитав він, сідаючи поруч.

— Якщо чесно, не дуже, — зізналася вона.

— Не хвилюйся, — сказав він, злегка усміхаючись. — У нас усе вийде.

Вона лише кивнула, ховаючи свої справжні емоції за чашкою кави. Їй було складно зрозуміти, де закінчується їхня гра й починається щось інше.