Читати книгу - "Це наш секрет..татусь, Верефрі"

Ранок почався напрочуд спокійно. Емі сиділа на кухні за столом, загорнута в свій улюблений плед. На столі стояла її тарілка з вівсянкою, яку вона повільно їла, грайливо нарікаючи, що це “єдине, що Аорон готує добре”. Аорон, який стояв біля плити й варив собі каву, лише усміхнувся:

— Ну, якщо ти це кажеш, то я геній вівсянки, — відповів він, кидаючи на неї теплий погляд.

Емі засміялася, але в ту ж мить різкий біль змусив її вигнутися назад, схопившись за живіт.

— А!—вигукнула вона, відчуваючи, як щось незвичне відбувається.

Аорон тут же підбіг до неї, нахиляючись.

— Що таке? Це схватки?

Емі важко вдихнула й подивилася на підлогу, де помітила калюжу. Її очі широко розкрилися.

— Води… відійшли, Аорон…

Кілька секунд він мовчав, ніби обробляючи її слова, а потім стрімко кинувся до їхньої спальні.

— Чекай! Я зараз збираю твої речі! Тільки не панікуй!

— Не панікуй?! Це я тобі мала сказати! — крикнула вона, схопившись за стілець і намагаючись встати.

Через хвилину він повернувся з пакетом, який вони заздалегідь підготували для пологового будинку.

— Все готово! Поїхали!

— А ти впевнений, що там усе? — запитала вона, зморщившись від ще одного спазму.

 — Якщо там немає, я куплю на місці все, що треба, обіцяю, — сказав він, підтримуючи її під руку й виводячи до машини.

Дорога до пологового будинку була хвилюючою. Емі здавалося, що весь світ став голоснішим, навіть звук двигуна був надто гучним.

— Дихай, кохана, дихай, — заспокоював її Аорон, дивлячись на неї краєм ока, поки їхав.

— Я дихаю, але це боляче! — крикнула вона, стискаючи його руку, коли схватки стали інтенсивнішими.

— Ти впораєшся, я з тобою, — сказав він твердо, його голос був повний впевненості.

Коли вони прибули, медсестри швидко забрали Емі до пологової кімнати. Аорон пішов слідом, не відпускаючи її руки ні на хвилину.

— Ти тут, правда? — прошепотіла вона, дивлячись на нього крізь біль.

— Завжди, — відповів він, нахиляючись, щоб поцілувати її в лоб.

Години пологів були важкими, але Емі трималася. Аорон підтримував її кожною клітинкою свого тіла, шепочучи слова підтримки, витираючи піт з її чола й нагадуючи, що вони це роблять разом.

І коли нарешті вони почули перший плач їхньої дитини, Емі не могла стримати сліз радості.

— Це… наш малюк, — прошепотіла вона, ледве дихаючи.

— Наш, — підтвердив Аорон, знову обіймаючи її. — І ти зробила це, кохана. Ти найсильніша жінка у світі.

Вони дивилися на свою дитину, відчуваючи, як їхні серця наповнюються нескінченною любов’ю. Це був початок нового розділу їхнього життя.

 Кінець🩶

Кінець