Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Хвіст Амарії переливався в місячному світлі, ніби створений із чистого срібла з відтінками глибокого синього та бірюзового. Луска виблискувала при кожному русі. 

Амарія вийшла на берег, її сріблястий хвіст змінився на стрункі ноги, вкриті легкою тканиною сукні, що ніби теж переливалася в місячному світлі. Вона провела рукою по вологому волоссю, скидаючи краплі води, і подивилася на мене з насмішкуватою посмішкою.

- Пам’ятаю, які ти про нього слова говорила, — протягнула вона, і в її голосі відчувалася знайома саркастична нотка. — Що там було? «Гордовитий, нестерпний і точно не той, кому я коли-небудь дозволила б навіть наблизитися»? Здається ти ще казала, що нехай тільки підійде і ти встромиш йому кинджал в горлянку.

Варіон в цей момент підняв брову і з цікавістю нахилив голову.

- О, це навіть цікаво, — промовив він, явно розважаючись ситуацією.

Я швидко піднялася на ноги, стряхуючи з себе плед, і глянула на Амарію.

- Схоже, мама з нас трьох лише двох привчила до гарних манер, — сказала я, але без жодної нотки докору.

Амарія лише посміхнулася, ніби не сприйняла моїх слів всерйоз. 

- Я рада тебе бачити, - привітала її короткими обіймами та голос мій став серйозніший. - Що ти тут робиш? І звідки ти знала, що я тут?

- Власне, не знала, — знизала плечима вона. — Я прийшла до Варіона.

Варіон, який до цього був розслаблений, раптом помітно напружився.

- До мене?

- Так. Просто… — Амарія глянула на мене й хитро усміхнулася. — Я від нашої зрадниці Аделії взнала, що ти перед переходом думала про Варіона, а отже, він точно мав знати, де ти. Але бачу, він не тільки знає, він ще й…

Я закотила очі.

- Дякую, Амаріє, дуже цінна інформація, — перебила я її.

Та Варіон не звернув уваги на наші перепалки, він виглядав справді враженим.

- Почекай… То Аделія жива?

Амарія глянула на нього й видихнула, ніби це питання її теж турбувало.

- Як вона взагалі могла так з нами? Як могла дозволити нам повірити, що вона мертва?

Я поклала руку їй на плече, повертаючи до головної теми.

- Чому ти мене шукала?

Амарія глибоко вдихнула, ніби не хотіла цього говорити.

- Я хотіла Варіаном передати тобі, що мамі дуже погано. І що в імперії… проблеми.

Мої плечі напружилися, а серце ніби стиснулося від недоброго передчуття.

- Які саме проблеми?

Амарія важко видихнула.

- Вітчим готується до захоплення трону, — голос сестри був рівним, але в її очах світилася тривога. — А ще гірше те, що Інвідія його підтримує.

Я відчула, як кров відливає від обличчя.

- Інвідія?..

- Вони хочуть висунути свого кандидата. І знаєш що? Це Том. Він і так при владі. Все логічно.

Я стиснула пальці в кулак. Орки в Ірі. Радник вітчима в Люксорії. Тепер усе складалося. Це не була просто атака. Вони дійсно хотіли мене вбити.

- Але ж бар’єр… — я заговорила тихо, намагаючись упорядкувати думки. — Якщо не буде істинної імператриці, його ж не стане.

- Ти дивишся на це занадто просто, — втрутився Варіон. У його голосі не було звичної насмішки, лише холодна впевненість. — Бар’єр не залежить від імператриць. Вони його контролюють, але не живлять. Імперія, схоже, це зрозуміла. Вони дізналися, що по суті імператриці їм більше не потрібні.

Я різко підняла голову.

- Вони це якось перевірили… — слова самі зірвалися з моїх губ. — Якщо мамі раптово стало погано, можливо, це зробили навмисно. Вони ослабили її, щоб подивитися, чи бар’єр продовжує функціонувати.

- Але ж тоді він може бути нестабільний! — голос Амарії затремтів. — Якщо вони щось не врахували, стіни бар’єру можуть хаотично зміщуватися… різати міста…

Я ледве дихала.

- Вони готові піти на такий ризик?

- «Імперія понад усе», — Варіон глузливо підняв брову.

Я зустріла його погляд, і в грудях щось стислося. Він ненавидів ці слова.

- Потрібно повертатися, — сказала я твердо.

- А ось тут я не впевнений, — Варіон схрестив руки. — Якщо ти з’явишся зараз, вони або вб’ють тебе, або використають для закріплення своєї влади.

Я мовчала. Він мав рацію. Але що мені тоді робити? Чекати, поки все розвалиться остаточно?

- Я маю повернутися, — твердо сказала я. — Інакше покажу слабкість. А в імперії мене буде чекати Амарія для підмоги.

Я повернула голову до сестри й помітила, як її обличчя затьмарилося. Її очі, зазвичай яскраві, тепер здавалися приглушеними.

І тут до мене дійшло.

- Ти хотіла втекти, — вимовила я, спостерігаючи, як Амарія злегка відводить погляд.

- Так, — зізналася вона, не піднімаючи очей. — Я не хотіла там залишатися. Дивитись, як все розвалюється. Але… коли шукала, в якому королівстві сховатися, знайшла Аделію. І відчула, як це боляче — втрачати тих, кого любиш.

Моє серце стислося від різкого болю.

- То це було прощання, — прошепотіла я.

Амарія кивнула, а потім подивилася прямо на Варіона.

- Я хотіла, щоб і ти втекла, — сказала вона.

- Я так не можу, — відповіла я, стримуючи сльози. - Не можу кинути маму…

Амарія набрала повні груди повітря й випрямилася.

- Я повернуся. Імперія мені нічого не зробить. Для них я — ніхто. Але я хочу допомогти тобі, Алісіє.

Я ледве стрималася, щоб не обійняти її прямо тут. Її підтримка означала більше, ніж будь-які слова.

Варіон спостерігав за нами, його очі блищали в світлі зірок.

- Цього буде замало, — його голос був спокійним, але в ньому звучала сталь. — Тобі потрібна ще допомога.

Він зробив крок вперед, і я помітила, як у його погляді з’явилося щось нове.

- Я знаю, що нам робити, — промовив він, і його впевненість була майже відчутною. — Але це вимагатиме ризику. І часу.

Я подивилася на нього, вчепившись у його слова, мов у рятівний канат.

- Що ти пропонуєш?

Його усмішка була ледь помітною, але в очах запалився вогник рішучості. 

- Спершу нам потрібні союзники, — промовив Варіон, і його голос набув тієї владної твердості, яка пасувала королю. — І я знаю, де їх знайти.