Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Я мимоволі відкинула голову, та позаду була лише м’яка ковдра і безкрає небо, всипане зірками.

- Небезпечно, — видихнула я нарешті.

Варіон усміхнувся ширше.

- І це лякає тебе?

Я не знала, що відповісти.

Лякало чи ні? Я пережила стільки зрад, що будь-яка щирість тепер здавалася загрозою. А може, це була правда, якої я боялася найбільше? Правда про себе.

- Ти мовчиш, — Варіон нахилився ближче. — Але твій погляд говорить більше.

Його пальці ковзнули по моєму зап’ястю, тепло обпалювало навіть через тканину сукні.

- В імперії це все зникне, - промовила тихо. - Ти не будеш відчувати моїх емоцій. Ми забудемо це все, неначе сон.

Варіон мовчав кілька секунд, і ця тиша між нами була майже відчутною. Лише шум хвиль заповнював простір, наче сам океан затамував подих, чекаючи на його відповідь.

- Твої почуття в мені зникнуть, це правда, — нарешті промовив він. Його голос звучав м’яко, але впевнено. — Але мої почуття до тебе залишаться.

Я стиснула пальці на теплій тканині пледа, відвернулася до зірок, що все ще сяяли над нами.

- А далі що? — запитала я, ледь чутно. — Варіоне, в цих почуттів немає майбутнього. Це лише іскра, яка згасне, щойно я торкнуся ключа.

Варіон нахилив голову, його темне волосся ледь затрималося на вітрі.

- Іскра, що згасне? — повторив він, уважно вдивляючись у мене. — Ти, Алісіє, не та, хто боїться вогню.

Я зітхнула, але нічого не відповіла.

Погляд Варіона був пронизливим, а голос набув глибшого, майже ніжного відтінку.

- Ти кажеш, що це сон. Але я не зникну, коли ти прокинешся. Не зникну, коли ти торкнешся ключа. Не зникну, навіть коли імперія спробує стерти все, що між нами.

Я відчула, як його пальці коротко, майже нечутно, ковзнули по моєму зап’ястю.

- Бо ця іскра вже розгорілася вогнем. І як би ти не намагалася його приховати, він не згасне, доки я дихаю.

Варіон нахилився ближче, і я відчула, як моє серце зробило різкий, неконтрольований удар. Його тепле дихання торкнулося моєї шкіри, змушуючи мене затамувати подих. У темряві його очі здавалися ще глибшими, а відстань між нами скорочувалася з кожною секундою.

Я відчула легкий дотик його пальців на своїй шиї, відчуття, що змусило мене затремтіти. Варіон був так близько, що його губи майже торкнулися моїх—ледь відчутний, майже нереальний дотик.

І саме в цю мить крізь шум хвиль прорізався глузливий голос:

- Надіюсь, ти збирався її вкусити, бо якщо це мав бути поцілунок, я виблюю свою вечерю.

Я різко відхилилася назад, а Варіон напружено стиснув щелепи, повертаючи голову в бік океану. Його очі спалахнули роздратуванням, проте в кутиках губ з’явилась тінь усмішки.

На поверхні хвиль, що виблискували під зоряним світлом, плавала постать. Довге біляве волосся ледь коливалося у воді, а блакитні очі мерехтіли насмішкою.

Амарія.