Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

— Ти в них головний? — мій голос відбився лунко від кам’яних стін.

Чоловік зі світлим волоссям, зібраним в хвіст, підводить голову і декілька секунд вивчає мене ворожим поглядом.

— А якщо й так? — буркнув він. Голос хрипкий, наче хтось дер гілкою по шорсткому каменю. — Ламай мене, скільки завгодно, хто б не був командиром, решта не зламається.

— Я тут не для того, щоб ламати тебе, — що ж, це я зухвало брешу. — Я тут, щоб дізнатись, що і навіщо ви утнули в Академії Тіней.

— Дізнатись? — блондин розсміявся. Але сміх був надломленим та ледь не істеричним. — Хіба ваші слідчі ще не описали нашу мотивацію зруйнувати Академію і весь стрій Арканів, зрадити Ельдан і переїхати відпочивати на Скотоське море?

Чоловік увіпʼявся в мене поглядом. Бачать боги — я не хотів погрожувати та залякувати. Я можу. Але я не хотів.

— Якщо ти продовжиш блазнювати, один з твоїх людей буде позбавлятись зайвих пальців, — спокійно говорю я і спостерігаю, як співрозмовних злісно стискає губи. У мене теж є козирі в рукаві. — Я не буду ламати тебе, щоб зламати їх. Це працює навпаки.

Насолоджуюсь тим, як на його обличчі бігають думки. Я відчуваю їх всім своїм тілом. Це не вперше мені доводиться проводити допит. Але — зізнаюсь — вперше я хочу задати лише одне питання, яке задати зараз не можу.

— То питай, — вичавлює він з себе.

— Мене звати Калеб Рейнар, я оф…

— Я знаю, хто ти, — чоловік не церемониться. Він буквально випльовує цю фразу. — Чув про тебе.

Я посміхаюсь. Посмішка виходить натягнутою — то Кая говорила про мене?

— То як мені називати тебе?

Чоловік знову сміється.

— Ваша розвідка працює ще гірше, ніж я думав. Я то вважав, що всіх напівкровок знають в лице і можуть перерахувати по пальцям двох рук. Моє імʼя Гарт. Але краще тобі до мене не звертатись.

— Повір, — охолоджую його, — моя б воля, я би не звертався.

Між нами з Гартом літають іскри — і зовсім не в дружньому плані. Він дивиться на мене так, що я готовий його задушити прямо тут — а це дуже непрофесійно. І чомусь є відчуття, шо до мене він ставиться так само – на відміну від трьох його побратимів, які набагато більш спокійні.

— З якою метою ви напали на Академію Тіней? — бурю його поглядом.

— Ми не нападали. Просто влізли, щоб дещо знайти.

— Обікрасти?

— Типу того.

— Що шукали? Гроші? Дорогоцінності?

З кутка кімнати роздався тихий сміх. Маг не дивився на нас, але слухав. І судячи з усього, мої здогадки здалися йому дуже смішними.

— Відповіді, — знову переключив мою увагу на себе Гарт. — Ми хотіли знайти відповіді на наші питання.

— І які ж питання ви ставили? — підняв я одну брову. Розмова стає цікавішою.

Але Гарт ще деякий час дивився на мене прискіпливим поглядом блакитних очей, а тоді відкинувся до стіни.

— І що вона в тобі знайшла? — прошепотів собі під носа.

— Що? — через луну в камері, погано розчув його фразу.

Але Гарт мовчав. І разом з ним мовчали решта злочинців. Ця гра перестала подобатись мені ще спочатку — вони зізнались в проникненні на територію Академії, моя роль виконана. Незаданим лишалось тільки одне питання, але його я ставити одночасно жадав і боявся.

Бо її не було в камері.

— Кая, — все ж наважився я, вже повернувшись спиною до чоловіків і збираючись виходити з клітки. — З вами була Кая. Де вона?

Відповіддю мені стала тиша. Я не бачив обличь чоловіків, але відчував, як напружились їх тіла, як вони боязко почали переглядатись між собою.

Коли я вже не сподівався на відповідь і повернув ключ у замку, з-за спини донеслось сухе:

— Каї більше немає. Кая загинула.

Кінець