Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Нарешті Дід умовк і очікувально стояв, спираючись на свій лУк-експонат. Обидва виглядали дуже стомленими, але, пригадую, тоді я вбачав у них тільки шахраїв.

— Він каже, — почав Старий, — що вони знайшли місце, де є куду й чорні антилопи. Вони пробули там три дні. Вони знають, де ховається великий самець куду, і залишили там дозорця, щоб стежив за ним.

— І ви вірите? — Я відчув, як хміль і втома зникають, а їх заступає збудження.

— Хтозна, — відповів Старий.

— А далеко звідси?

— Один день пішки. Певно, машиною можна дістатись туди години за три-чотири, якщо вона там пройде.

— А як він гадає, машина пройде?

— Каже, що ніхто ще там не їздив, але проїхати можна.

— Коли вони залишили дозорця стежити за куду?

— Сьогодні вранці.

— А чорні антилопи де?

— Там само, в пагорбах.

— Як же туди добутись?

— Ніяк не придумаю. Хіба, може, перетнути рівнину, обминути оту гору і їхати на південь. Він каже, що там іще ніхто ніколи не полював. Тільки він замолоду там полював.

— І ви цьому вірите?

— Звісно, тубільці — несосвітенні брехуни, але цей нібито каже правду.

— То їдьмо!

— Атож, вирушайте негайно. їдьте машиною, поки можна, а далі залишите її, як табір, і починайте полювати. Мемсаїб і я вранці знімемось і з провідниками поїдемо до Дена й містера Т. Коли перетнемо ті чорні землі, дощ нам уже не страшний, хоч і захопить нас. А ви нас доженете. Якщо десь застрягнете, то в гіршому випадку завжди можна відіслати легкову машину назад через Кондоа, а ваговози до Танга й далі кружним шляхом.

— А ви не хочете поїхати з нами?

— Ні. Тут вам краще їхати одному. Чим більше людей, тим менше дичини. На куду треба полювати самому. Я перевезу табір і наглядатиму за маленькою мемсаїб.

— Гаразд, — погодився я. — То Герріка й Абдуллу теж не брати?

— Звичайно, ні. Беріть М'Колу, Камау й оцих двох. Я накажу Моло запакувати ваші речі. Поїдете з легким вантажем.

— І все ж, Старий, як, на вашу думку, — вони не дурять?

— Хтозна, — відповів Старий. — Треба ризикнути.

— Як по-їхньому «чорна антилопа»?

— Тарагалла.

— Схоже на «Валгалла» — це я запам'ятаю. А у самиць теж Є. роги?

— Звичайно, але їх легко розрізнити: самці чорні, а самиці коричневі. Помилитися неможливо.

— А М'Кола коли-небудь бачив цю антилопу?

— Не думаю. У нас ліцензія на чотирьох. Тільки трапиться щось, варте уваги, дійте.

— А їх важко вбивати?

— Так, вони живучі. Це не куду. А підстрелите таку, то підходьте обережно.

— Скільки в мене часу?

— Та треба вже їхати. Вертайтеся завтра надвечір, якщо зможете. А втім, дійте на власний розсуд. Однак мені здається, що надходить вирішальна хвилина. Ви вб'єте куду.

— Знаєте, що це мені нагадує? — спитав я. — Коли ми ще були хлопчаками, то прочули, що в чорничних заростях за Стердже-ном і Підженом є річка, де ще ніхто не вудив риби.

— І як вам повелося?

— Слухайте далі. Ми добиралися туди страшенно довго, прийшли аж надвечір, майже поночі, й побачили глибоке плесо, яке звужувалось у довгу пряму смугу. Вода була така холодна, до не можна було вдержати руку, а коли я кинув недокурок, до нього кинулася велика форель, а за нею ще кілька; вони хапали й знов випльовували недокурок, поки не розскубли його.

— А великі були форелі?

— Таких я ще не бачив.

— Боже праведний! — мовив Старий. — І що ж ви робили далі?

— Я розмотав і закинув вудку, а вже ж споночіло, над нами літав козодой, було нестерпно холодно, і я спіймав три рибини підряд — вони хапали наживку, як тільки вона торкалась води.

— І повитягували їх?

— Усіх трьох.

— Брехун несосвітенний!

— Присягаюсь, що правда.

— Гаразд, вірю. Докажете, коли повернетесь. То форелі були великі?

— Дуже великі, більших я ніколи не бачив.

— Боже праведний, — сказав Старий. — В такому разі ви підстрелите куду. Ну, в дорогу!

В наметі я розповів усе Мамі.

— То ти справді вирішив їхати?

— Так.

— Тоді поквапся, — сказала вона. — Менше балакай і збирайся.

Я взяв дощовик, запасні черевики, купальний халат, коробочку з хініном, цитронелеву олію проти москітів, записник, олівець, обойми з патронами, фотоапарат, аварійний набір інструментів, ніж, сірники, чисту сорочку, спідню білизну, книжку, дві свічки, гроші, флягу…

— Що ще?

— Мило взяв? Візьми гребінець і рушник. А носовики?

— Візьму.

Моло повкладав усе в рюкзак, а я тим часом знайшов свій бінокль. М'Кола взяв великий польовий бінокль Старого і флягу з водою, а Кейті виніс ящик з провіантом.

— Наберіть чим більше пива, — порадив Старий. — Ви можете залишати його в машині. Віскі в нас обмаль, але пляшку беріть.

— А ви як?

— Не турбуйтесь. У тому таборі є ще. Ми послали туди дві пляшки з містером К.

— Мені вистачить і однієї фляги. Давайте розіллємо цю пляшку.

— Тоді візьміть більше пива. У нас його вистачає.

— А куди нарихтувався цей поганець? — спитав я, показуючи на Герріка, що сідав у машину.

— Каже, що ви з М'Колою не порозумієтесь із тамтешніми жителями. Що вам потрібен перекладач.

— От причепа!

— Вам і справді буде потрібен хтось, щоб перекладати на суахілі те, що казатимуть вам тамтешні жителі.

— Гаразд, нехай їде. Але скажіть йому, щоб не командував і не розпускав свого язика.

— Ми проведемо вас до вершини пагорба, — сказав Старий. Вандеробо скочив на підніжку, і машина рушила. — Заїдемо по Діда в село.

Усі в таборі вийшли з наметів провести нас.

— А солі ми взяли досить?

— Так.

У селі нам довелося чекати, поки Дід і Геррік вийдуть із своїх хижок. Щойно настав полудень, але небо затягли хмари; я дивився то на Маму, таку любу, спокійну, елегантну в своєму костюмі кольору хакі, чоботях і ширококрисому капелюсі набакир, то на Старого, високого, дебелого у вилинялій вельветовій жилетці, що побіліла від сонця.

— До побачення! Шануйся.

— Не турбуйтесь. Шкода, що я не їду з тобою.

— Це полювання наодинці,— пояснив Старий. — Треба налетіти зненацька, вколошкати дичину й мерщій забратися. А у вас і так чималий вантаж.

Вийшов Дід і заліз на заднє сидіння поряд з М'Колою, котрий надяг мою стару куртку кольору хакі, що в ній я колись ходив на перепелів.

— А М'Кола надяг вашу куртку, — сказав Старий.

— Та то він любить носити всяку всячину в кишенях, тому й надяг, — відповів я.

М'Кола здогадався, що мовиться про нього. Я вже геть забув про непочищену рушницю, а зараз згадав і сказав Старому:

— Спитайте його, де це